Русь до Рюрика

Київська Русь не одразу стала могутньою державою. Початково, вона обмежувалася племінним князівством полян, відомого з арабських джерел як Куявія, і залишалася практично такою-ж до походів Святослава Ігорович. Для інших східнослов'янських племен - древлян, сіверян, волинян, уличів, тиверців та білих хорватів вона була чужою державою. Київ то укладав свою систему племенами то воював з ними.

Заснування на берегах Дніпра великого міста, Києва, нібито передрікав ще Андрій Первозванний в 55 році н.е.  

За легендою, Київ була заснована полянськими князями - Києм, Щеком та Хировим і їхньою сестрою Либідь. В гіпотезі польського історика Яна Длугоша ці події дійсно відбувалися. 

Після розпаду Антського союзу поляни стали окремою силою. З часом, вони платили до дено Хозарському каганату. Арабських реєстр розміщують в цьому регіоні три держави: Куявію, Славію та Артанію. Перша існувала з центром в Києві, друга - на території ільменських словен, що брали участь в етногенезі московитів, тоді як точно розташування Артанії досі залишається загадкою. 

У вигляді племінного князівства полян Київська Русь існувала щонайменше з 830, тобто за півстоліття до приходу Рюрика. Їх намагаються об'єднати в умовну династію Києвичів.

Легендарний період охоплює правління так званого Бравлина. Саксон Граматик зазначив що у VIII ст. учасник битви при Браваллі, Ігнард Високий, правив в столиці столиці якогось народу - Канугарді (тотожній Києву). 

Таким чином, можна стверджувати що скандинави складали верхівку деяких східнослов'янських племен ще до гіпотетичного Рюрика. Були вони з інших груп скандинавів чи його родичами - загадка. 

Князь що ходив походом на володіння Візантії у Північному Причорномор'ї згадується в житії Стефана Сурозького. 

В 778 його руська дружина здійснила вторгнення до Криму. Бравлина взяв в облогу грецькі поліси Херсонес, Керч та Сурож. Під час облоги останнього на Бравлина зійшла невідома хвороба, котру було знято християнською святинею. 

Візантія запропонувала припинити облогу в обмін на хрещення і той погодився. Можна вважати що це могла бути і перша, легендарна ''спроба'' хрещення Русі. 

Ім'я Бравлина згадується лише в московитській редакції житія Стефана Сурозського. В оригіналі вказано на князя Великого Новгороду, без зазначеного імені. Саме через це його можна ототожнювати вищезгаданим Ігнардом Високим. 

Ладоги, з якою часто плутають Новгород на півночі Київської Русі, тоді ще не існувало. 

Новгородом тоді називали будь-яке велике нове місто. 

Іншим гіпотетичним князем є Олег, котрий нібито першим з київських князів пішов морським походом на Візантію. Це твердження пов'язано з наявністю трьох княжих могил у Києві що підписано цим ім'ям. 

Наявність існування такого князя відстоював Михайло Грушевський. 

Єдиним достовірно існуючим правителем Русі до Рюриковичів є Аскольд. Його співправитель Дір, найімовірніше, є тією-ж особою що і Аскольд. 

Діра згадує лише арабський хроніст ібн-Русте.  

Походження Аскольда залишається невідомим. Існує дві найпоширеніші версії. Згідно Повісті временних літ, він був дворянином Рюрика що захопив владу в Києві. Згідно іншої, представник полянської династії Києвичів.

За правління Аскольда відбулося багато масштабних подій. Першочергово, морський похід до візантійського Константинополя (830). Його описано в ''житії Георгія Амастридського''. Ескадра Аскальда появилась нізвідки та почала грабунки Пафлагогії, після чого вони намагалися захопити місто Амастрис. Одначе, заступництво святого Георгія завадило їм це зробити. Тоді київська ескадра повернулася ні з чим. 

В 838 за часів правління візантійського імператора Теофіла до Константинополя було направлене посольство. 

В 837 Русь вперше відправила посольство на захід - до імперії Франків. Початково, франкський король Лбдовік І запідозрив послів Аскольда у шпигунстві та відмовився одразу їх відпускати. Однак, запевнившись в справді мирних намірах та встановлення дипломатичних відносин, франки відпустили їх. 

Цікаво те, що по своє зазначили своїм володарем кагана. Це лягла в основу гіпотези про існування так званого руського каганату. І справді, деякі правителі Київської Русі, наприклад - Володимир Великий, іменували себе каганами. За іншою версією, малося на увазі підданство (сплата данини) хозарському кагану. 

В 859 у Києві збудовано княжий двір Аскольда на території угорського урочища, назване на честь союзних Русі угрів-мадяр. 

Всередині дев'ятого сторіччя Візантія побудувала на узбережжі Північного Причорномор'я фортецю Саркел ("Білу вежу") що перешкоджало торгівлі русинів. 

У відповідь, Аскольд очолив флотилію в 300 кораблів та здійснив черговий морський похід до Константинополя (860). 

За свідченнями візантійського патріарха Фотія ескадра русинів приплива до берегів і Візантії 18 червня 860, доки візантійський імператор Михайло ІІІ перебував на війні з арабами. 

Цей конфлікт згадано у візантійських та західноєвропейських джерелах. Тим не менш, наслідки походу є невідомими. Відомо лише те, що праукраїнці розграбували місто. 

Як не дивно, саме тоді розпочалася християнізація Русі. В тому-ж 860 запроваджує відлік років на християнський манір. Більше того - видається Євангеліє слов'янського (найімовірніше, полянською) мовою. З огляду на це можна сказати що похід завершився домовленістю Аскольда та патріарха Фотія. 

Зрештою, в 866/7 хрестився і сам Аскольд. У хрещенні йому було дане ім'я Микола. Аскольд-Микола провів першу невдалу спробу хрещення Русі (наступну було прийнято за часів княгині Ольги в 962-4, а вдалою вона виявилася лише за Володимира Великого). 

В 867 Аскольд йде походом на печенігів, за іншими данними - уличів. Малоймовірно що-б ці народи складали коаліцію, оскільки саме печеніги тіснили уличів на захід. Крім того, відомо що з 863 Аскольд воював з теверцями, сусідами та родичами уличів. 

В 870 в результаті палацових інтриг частина новгородської знаті втекла від Рюрика до Аскольда. Наймовірніше, саме це стало причиною майбутнього походу Віщого Олега з ціллю посадити на київський престол Ігоря Рюриковича.