Білі хорвати. Хорватська міграція з Карпат на Балкани

Білі хорвати були східнослов'янськими племенем що стали пращурами сучасних хорватів, які збереглись цю назву, та сучасного населення Галичини і Закарпаття, також зігравши значну роль в етногенезі частини поляків та чехів. 

З усіх слов'янських племен воно було наймогутнішим, найбільш обширним. 

Приблизно в 620 р. через короткий час після розпаду Антського союзу білих хорватів було запрошено візантійським імператором Іраклієм (останнім, що іменував себе почесними титулами перемоги) на балканські володіння Візантії в Далмацію для боротьби з аварами. Знищивши останніх, хорвати осіли на звільненій ними землях де бере свій початок сучасна хорватська нація. Так склалося їх переселення на південь. 

На Заході, білохорватська династія Славників боролася з місцевою династією Пржемисловичів за право правити землею що зрештою стало Богемією.

На своїй Батьківщині, хорвати утворили власну цивілізацію з городищ що стало кістяком Галицького, Перемишльського, Теребовлянського та Звенигородського князівства а потім і Галицько-Волинської держави. 

За час існування, вони завоювали колосальні території та Сході, Південній та Центральній Європі. 

Самоназва цього племені - хорвати. ''Білі'' використовують як слов'янське позначення сторони світу де вони проживали. Одначе, трактат ''Про управління'' Костянтина Багрянородного іменує білими сербами тих що не прийшли на Балкани і не прийняли християнство. Такий підхід могли застосувати і до хорватів. Вищезгадані хорвати на Балканах іменувалися ''червоними'' - південними, а хорвати Чехії ''чорними хорватами'' - західними. 

На території України термін ''хорват'' відомий з ІІ сторіччя до н.е. в Приазов'ї, надпис поблизу грецького міста-держави (поліса) Танаїс згадує це слово у значенні ''сторожа худоби'' щодо сарматів. Це стало основою версії походження білих хорватів від іранських кочовиків. 

За іншою версією, хорвати є слов'низованими готами що перекочували з о. Готланд на південь Балтії, звідти до України і тіснимі гуннами втекли до Карпатських гір. Головним підтвердженням цьому служить наявність в гуцульському діалекті української мови таких слів як ''йо'' (також присутні в чеській мові на території де жили харавати (kharavati)) та ''файно'', що споріднені з германськими "jo" та "fine" і носять те саме значення. 

Існує і автентична версія походження білих хорватів та їх тотожності окремій археологічній культурі - Культурі карпатських курганів. Нібито вони належали чи то до слов'ян, чи то взагалі були окремою автохтонною групою Карпатських гір. 

Також є гіпотези фракійського (найдавніше населення Карпат) та кельтського (бастарни) походження. 

У будь-якому випадку, про хорватів як окреме плем'я можна говорити не раніше ІІІ сторіччя нашої ери (згідно Генрику Ловм'янському). 

Білі хорвати були важливою складовою Антського союзу, разом з двома іншими східнослов'янськими племенами південно-західної групи - уличами та тиверцями, з якими в ході історичних процесів (таких як натиск печенігів) частково змішалися.

Історія хорватів склалася наступним чином. 

В IV сторіччі плем'я увійшло до Антського союзу та співіснувало з іншими праукраїнцями ще до Київської Русі. Після навали авар 602 р. білі хорвати існували осібно як самодостатня політична сила. 

Імовірно, в Україні хорвати ефективно воювали за аварами. Не взмозі дати раду азіатським кочовикам на Балканах, візантійський імператор Іраклій запросив хорватів для боротьби з аварами. Все тамтешнє монголоїдне населення було винищено, спустілі землі зайняли праукраїнці. 

Самі хорвати мають про ці події власну усну сагу, що робить їх єдиним народом з легендою про переселення origi gentis (сага про походження). Згідно легенді, п'ять братів та дві сестри прийшли на Балкани щоб мирно обжити плодородні землі. 

Території хорватів простягалася від Галичини до Далмації через Паннонію (територія сучасної Угорщини). 

Першим князем князівства Поморської Хорватії на Балканах став Порга, батько якого повів цей народ через Карпати на Балкани. Тамтешні хорвати іменували червоними. 

В ході історичних процесів князівство поморська Хорватія отримало незалежність від Візантії. За короля Томіслава воно стало королівством Хорватії. 

На території Паннонії хорвати започаткували Князівство Нижня Паннонія та Блатонське князівство. Вони зникли в результаті нашестя угрів, що були зупинені королем Томіславом в битві на річці Драва (1001). 

Західних хорватів іменують чорними. За однією з версій, повне ім'я визволителів місцевих слов'ян від аварів Само мав повне ім'я Самослав та був білохорватом, наймовірніше місцевим. Відомо що чорні хорвати Богемії та білі хорвати Прикарпаття були ідентичними. 

Якщо ця версія походження Само є правдивою, то саме хорвато-аварське протистояння породило не лише окрему націю, що збереглась в назву через півтора тисячі років, але і першу слов'янську державу та імперію. 

На території чеської Богемії білі хорвати, володіння яких простягалися через весь південь Польщі, отримали контроль над тутешнім венедським населенням та почувалися як на своїй Батьківщині в Галичині. Їх вплив був настільки сильним, що хорвати змогли захопити владу в свої руки та стали конкурентами місцевої династії Пржемисловичів.

Загалом, про Славників відомо з творів Іоанна Канапарія, Бруно Кверфуртського та Косми Празького.

Засновником династії був Славник, багата та шляхетна людина з великими статками котра, тим не менш, надавала перевагу скромному життю. Його дружиною була Стрезислава з якою він мав щонайменше шістьох синів. Двоє з них - Войтех (Адальберт) і Радим (Гауденцій) пізніше стали святими. 

Його держава, білохорватське князівство Славників, зберігало відносну незалежність у союзі з Оттонами, П'ястами та Пржемисливачами.

Син Славника Собеслав одразу розпочав процес зміцнення держави карбуванням монет-синатів що зараз зберігаються в Лібіце. Собеслав намагався закріпитися також за допомогою релігії, через що відбувалися військові конфлікти з представником династії Пржемисловичів Болеславом ІІ Богемським. Зрештою, в 991-992 Войтех-Адальберт остаточно став головою Празької епархії.