Гунни, авари, булгари, мадяри. Азіатські кочовики

В минулому багато було сказано про європейські наради що переселилися на території України - гето-даки, кельти, германці. Навіть кочовики що до нашої ери приходили з Азії були європеоїдами та, як в решту індоєвропейців, походили з земель України. 

Можна вважати, що входить в історичних подій вони лише повернулися на прабатьківщину.

На початку нашої ери до Європи вдерлося нова сила - азіатські кочовики. Україна, ''Велика Скіфія'', що знаходилась між рештою Європи і Азією володіє Понтійським степом, яким в давнину кочували зовсім різні народи. 

В самій Азії кочовики ділилися на два типи: перші, європеоїди, були нащадки індоарійських племен, такі як саки та тохари-юечжі. Їх володіння простягалися від Понтійського степу до сучасної провінції Синьцзян, Китай. Вони займали обширні території Центральної Азії. Там наші пращури вплинули на етногенез сучасних народів, таких як уйгури. 

Монголоїдні кочовики займали територію сучасної Монголії і на схід від неї, встановивши значну загрозу місцевим цивілізаціям - Китаю та Кореї. Першим відомим таким кочовицьким союзом були дунху. Слідом - хунну та сяньбі. Хунну стали пращурами тюрків, сяньбі - монголів. 

Початкову хунну займали територію сучасної Монголії, тоді як сяньбі жили в Маньчжурії. В результаті столітніх кривавих війн з Китаєм, хунну було розділено на дві частини - південних та північних. 

Південні хунну доволі швидко підпали під владу Китаю - їх останнього шаньюя було заарештовано, а сам народ асимільовано китайцями. 

Північні хунну на початку нашої ери розділилися на чотири частини - перша під таким іменем відійшла до центральної Азії де проіснувала до середини V ст., друга змішалася з місцевими, так званими, лісними народами, третя під проводом вождя Ашини відійшла на Алтай де стала відома як тюрки, четвертя рушила до Європи де стала відома як гунни. 

Хунну, відступаючи під ударами прамонгольського-сяньбійського правителя Тяньшихуая аж до уральського степу, змішались з різними фінно-угорськими племенами. Так і було утворено нову націю - гуннів. 

Підкоривши народи Поволжжя та Кавказу, гунни швидко натрапили на готтів в яких вбачали конкурентів, а значить і ворогів. 

Перший правитель європейських гуннів Баламир заключив союз з сарматськими аланами. Разом вони рушили війною на готтів, що жили по обидва боки Дніпра та раніше практично не знали поразок. Незручні для європейських армій кочовики, що були суцільною кіннотою, вщент розбили їх в гунно-готській битві (375), землі остготтів було підкорено першого ж року гунської навали. Побоюючи своєї долі, госький король Германаріх наклав на себе руки. 

Кочовики просувалися все далі і перетнули Дніпро, гуннів зустріли віч-на-віч вже остготи. Вони спусташили землі готів, вже скоро відбулася генеральна битва за Данарштадт (376), назва якого була присвячена божеству грому Данору. Однак гунни, що століттями воювали з китайцями, вміли брати в облогу куди більші фортеці. Священна для германців столиця пала та була сплюндрована. На її місці вони заснували нову фортецю Кніви. За однією з версій, саме так було засновано Київ. 

Переможений вестготам довелося тікати під владу Римської імперії, тоді як у остготів був вибір - боротися за свободу чи жити під гуннським ярмом.

Останнього готам не дозволив їх гонор. Спадкоємець Германаріха Вінітар відчайдушно пручався гуннам, та кочовицька кіннота була для нього непереможною силою. Тоді Вінітар що відступав вирішив зайняти території праукраїнців - антів. 

Наймовірніше, Антського союзу як союзу племен чи державного об'єднання тоді ще не існувало. Скоріш за все, Вінітару протистояло одно з племен - поляни, які початково перемогли остготів але пізніше не витримали навали та самі були переможені. Царя антів Божа з синами та сімдесятьма вождями було розіп'ято. У відповідь, Баламир помстився за союзників та вже наступного року (376) розбив готів, під час битви загинув у Вінітар. 

За іншою версією, помститися за сарманських родичів-полян Баламира спонукали союзні гуннам алани. 

Остаточного гунни перемогли готів в 378. Баламир помер під час святкування перемоги над остготами, на дочці короля яких він одружився, за загадкових обставин. 

Каганом європейських ''білих'' гуннів став його син Балтазар.

На той час їх володіння становили обширні території від Кавказу до Дунаю. 

Балтазар помер в 390, він похований на одному з пагорбів Kijаw-uruss (Київ). 

Після його смерті східною частиною імперії білих гуннів став правити полководець Доната, що володів Північним Причорномор'ям і лісостепом та, імовірно, мав за столицю Кніви. Західною частиною за Дніпром правив воєначальник Улдін. 

Донат, найімовірніше, прийняв християнство. 

Можливо, він став першим азіатом-християнином в історії. 

Початково Улдін був союзником візантійського імператора Аркадія, якому допоміг придушити бунт повсталого воєначальника Гайна. В грудні 400 гунни розбили бунтівників, відрубану голову Гайна Улдін надав східно-римському імператору, за що отримав щедру винагороду. Та взимеу 404/405 він сам вторгається до Мезії, після чого разом зі своїми союзниками скірами наймається на службу Риму. 

Гунський похід на мазію 408 року було відбито. Помер десь між 409-12. Зі смертю Улдіна імперію білих гунів було розділено на три частини. 

Наступником минулих правителів вважається Харатон, відомості про якого збереглися в о

Олімпіадора Фіванського. Тим не менш, ого паспорт в історії є практично невідомою. 

Після нього гуннами правили два брата, Ругіла і Октар. Коли останній помер у поході на бургундів (~430), Руа взявся правити одноосібно. 

Тим часом римський імператор Флавій Аецій втратив Галлію та втік до гуннів просити допомоги. Ругіла під керівництвом 60-тисячного війська врятував Римські імперію від розпаду. 

Через відмову видати племена що втікали від гунів на територію до Візантії провів грабіжницький похід до Фракії (375). Однак, його було вдарено блискавкою а решта війська нібито померла від чуми.