Готи. Оюм - країна вод. Анто-готська війна

Готи - старогерманське плем'я, початково населяло острів Готланд (якому і дало свою назву), звідти вони переселилися до Південної Балтії, а далі рушили на південь зійшовши Північного Причорномор'я.  

Першим легендарним королем готів був Беріг (за його правління готи проживали в Балтії куди під його управлінням приплили з Готланду, тому Беріга іменують скандинавським королем), згаданий Йорданом приблизно в 80 р. у Гетиці  25:

''Кажуть, що готи колись прийшли на чолі з берегом з острова Скандза, де Бог вивів багато народів. Прирлташи на острів, який нині вже називають Готікскандза, готи вигнали звідти ульмноугів.  

Та кількість народу зростала, і п'ятий король після Беріга, а саме Філімер, син Гадарікса, ухвалив рішення, щоб йти звідти.''

''Готи вирушили трьома кораблями та пристали до берегів річки Вісла (південна Балтія)". 

За Йорданом, готи рушили зі Скандзи 1490 років до н.е., за 2030 років після того як Велізарій взяв Равенну. Однак, ця версія заснована на скандинавських легендах про переселення origo gentis (схожу легенду мають також білі хорвати), достовірною вона не є. 

Як приклад - наступний легендарний готський правитель Гапт вважався сином Одіна, Галмул прабатьком данів (данців), а Авгіс був батьком Амала Вдалого - першого існуючого правителя готів. Всі вони проживали вже на території південної Балтії. 

Однак, першим достовірно існуючим правителем готів все-таки вважається син Амала - Острогота. Саме він привів готів з Балтії до Північного Причорномор'я. 

В Україні готами було засноване царство Оюм - ''країна вод''. Острогота правив не лише готами, а й їх спільниками - гепідами, вандалами, карпами та бастарнами, племенами кардинально різного походження, що об'єдналися під владою германців. 

Під час першого походу на Римську імперію, в провінцію Мезія, він очолював 40-тисячне військо (згідно з ''Скіфською війною'' Дескіппа). 

Внук Остроготи, Книва, увійшов в історію як перший германець що кинув виклик Римській імперії та остаточно підірвав її могутність. 

Хоча такий король як історична постать існував, однак його ім'я, найімовірніше, неточне.

Публій Геренній Дексіпп не знав що германці, включно готів, називають терміном ''knewa" людей, що є найбільш спорідненими. Таким чином, Книва - спадкоємець короля, та не обов'язково його син. Термін ''книва'' скоріш за все не є власним ім'ям. Часто книгу ототожнюють з готським королем Каннабіхом. 

Будучи королем готів, на чолі величезної коаліції варварів Книва неочікувано пішов війною на найсильнішу тогочасну державу. 

За данними Йордана, варварське військо нараховувало 70 тис. воїнів. 

Армію була розділено на три частини: перейшовши річку Алюту (Олт), готи Книви рушили до Нижньої Мізії, готи командирів Аргайта і Гунтеріха перетнула Дунай та взяла в облогу Філіппополь (Пловдив), а карпи ринулись на територію Фракії. Імператор Траян зміг стримати їх натиск. 

Разом з тим, в битві близ Нив (250) готів було розбито іншим Требоніаном Галлом, однак Книва, розграбувавши Нікополь, несподівано перейшов гори та рушив до Балканського півострови. 

Децій Траян був змушений негайно повертатися щоб захистити ті землі, він сподівався швидко зняти облогу Філіппополя готськими командирами, та його армію що відпочивала після маршу гірським перевалом Шипка в Бероє (Стара-Загора) було атаковано силами Книви. 

Готи безперешкодно грабували Фракію та перезимували в Філіппополі. Готам все ніяк не вдалося взяти це місто. Місцеві фракійці проголосили імператором Пріска щоб той домовився з готами. Останні не виконали умову - в місті коїлася різанина в результаті якої було знищено 100 тис. римлян з фракійцями. Після цього, готи з союзниками зимували у фортеці Філіппополь в 250/1, а потім знову грабували і Іллірію та Фракію. 

Траян Децій намагався завдати удару у відповідь напавши на варварів коли ті весною, обтяжені здобиччю, поверталися назад в північно-східний бік до Дунаю. 

Книва краще знав місцевість. В битві при Абриті (250) римська армія погрузла в болоті, як наслідок обидвох імператорів було розстріляно з луків. 

Як наслідок, тоді було вбито обидох імператорів - Траяна Деція і його сина Герренія Етрусків. Це стало шоком для тогочасного світу. Цю подію прийнято вважати початком занепаду Римської імперії. 

Обраний дунайськими легіонами новий імператор Требоніан Галл дозволив готам та іншим варварам безперешкодно піти і обіцяв виплату субсидій, оскільки іншого виходу для римлян не було. 

Вперше в історії велику Римську імперію було настільки принижено. Настала так звана ''Криза III сторіччя''. 

За однією з версій, Книву було вбито римським імператором Авреліаном. 

Його спадкоємець та син Гунуїла Атал не проводив активної зовнішньої політики та військових походів, за що був прозваний ''М'яким''. Опираючись на це, іовірно, Книва-Каннабіх був лише родичем але не сином готського короля Гунуїла. Тим самим відзначилися і правління його наступника Ахіульфа.

Тоді-ж відбувся розкал між готами на східних остготів та західних вестготів, останніх очолив Геберіх. На той час вони все ще жили на території Причорномор'я, але розділені по Дніпру. 

Якщо вестготи Геберіха проводили активні військові компанії, остготи на протязі більш ніж півстоліття, з 280 по 340, жили відносно мирно. У всякому випадку, масштабні конфлікти тієї епохи за їх участю нічого невідомо. Римську імперію на той час вже було розділено на Західну і Східну. 

Все змінилося з приходом на готський трон Германаріха (бл. 265-375) що, на відміну від пращурів, війною на схід проти угро-фінських племен яких підкорив та обклав даниною. 

Однак, їм назустріч з Азії рушила нова нестримна сила - гунни, нащадки азіатських кочовиків хунну що вели столітні війни з ціньським та ханьським Китаєм.

Їх правитель, Баламир, запропонував союз проти готів аланам. Бачачи в останніх загрозу, ті радо погодилися. Він розбив остготів Германаріха в неназваній битві (імовірно, 275), останній скоїв самогубство.