Фракійці. Гето-даки, карпи, костобоки

Фракійці - група племен що проживала на території від східного Причорномор'я до Карпат вже з ІІ тисячоліття до нашої ери. Одним з них були даки. За відомостями Геродота, найчисельніший народ відомого грекам світу після індусів. Фракійці могли-б бути наймогутнішою силою якби не відсутність серед них єдності.   

Першу згадку про них містить поема Гомера ''Ілліада'' про Троянську війну яка відбулася за XII ст. до Різдва Христового. В ній сказано: ''Пеласгів очолили Гіппофій і Пілей, нащадки бога Ареса, двоє синів пеласгійського Летуса, сина Тевтама. Але фракійців очолював Пірой, воїн небаченої сили..''. 

Опісля, греки зіткнулися з фракійцями під час колонізації берегів Егейського, Мармурового та Чорного морів, приблизно з VII ст. до н.е. 

Тоді-ж фракійське плем'я трерів перейшло Боспорську протоку та вдерлося на Балкани. Разом з кіммерійцями і лікійцями трери напали на стародавню державу Лідія та під керівництвом свого царя Кобоса в битві за Сарди (637 р. до н.е.) захопили її столицю, правителя Лідії Ардіса було вбито.  

Однак, тріумф фракійців в Малій Азії був недовгим. Вже в 635 р. до н.е. за згодою Ассирії туди вторгаються скіфи що видворили трерів з території сучасної Туреччини.  

Побувши в шкурі завойовника, фракійці самі стали об'єктом завоювання: в 513 р. до н.е. Перська імперія Ахеменедів взяла під контроль Малу Азію, після чого війська Дарія І перейшли річку Артексос та по річці Хеброс, що текла землями Фракії, завоювали її. Майже всі фракійські племена склали зброю перед персами.  

З того часу фракійці південної групи що жили біля Малої Азії розвивалися окремо: перси заснували на завойованих землях сатрапію (провінцію) Скудра. Після її падіння від рук греків цар пламені одрисів Терес І засновує Одриське царство. Воно складалося з 50 франківських племен та існувало на протязі половини тисячоліття аж до нашої ери.  

Частина фракійських племен потрапила під владу македонської імперії, а потім їх землі була захоплена Римом.  

Єдиними хто виявив спротив були жителі дунайських земель - гети, відомі також під іменем даків, чи гето-даків. У важкій боротьбі і їх землі була захоплено. Все від Егейського моря до Дунаю увійшло до складу Персії.  

Підкоривши Фракію, Дарій І перейшов найбільшу річку Європи та ступив до Україн, тут він не зміг здолати скіфів і повернувся з порожніми руками.  

Даки, північно-фракійські племена, були єдиними з середземноморськими фракійцями до XIIІ ст. до н.е., про що свідчить сильна схожість кераміки яку було знайдено в Карпатських горах та Трої.  

Вже за 1 тис. років до н.е. карпато-дунайські землі було заселено північними фракійцями. Швидко освоївши залізну зброю вони тисячу років були правителями регіону, що спинили просування на захід скіфів.  

Фракійські племена поділялися на південні та північні. Частина північних (гетів) що жили на території Трансильванії та в Карпатах іменувалися даками. В результаті історичних процесів даки стали спорідненими з фракійцями, але до V ст. до н.е. вже не були однією групою племен. Подібну теорію підтримує лінгвіст Володимир Георгієв, у зв'язку з відсутністю середземноморському регіоні дакійських топонімів.   

За свідченнями Геродота, вони належали до франківців однак відрізнялися звичаями та релігією. 

За свідченнями вже Страбона, даки були гетами що жили на території північних Карпат, тоді як власне гети тяжіли до чорноморського узбережжя. 

На протязі половини тисячоліття вони були єдиною значною силою Карпатського регіону. За цей час непереможність вилилася релігійне вчення про те що даки ніколи не вмирають. На протязі своєї історії вони спиняли натиск кочовиків кіммерійців та скіфів, персів, кельтів, македонців, германців. 

Тікаючи від кіммерійців, агафірси поселилися на землях гето-даків та вже за часів Геродота були асимільовані ними.  

Тоді-ж з Малої Азії до Дакії вторглися персидське військо Дарія І. У впертій боротьбі гето дакам довелося поступитися. Тим не менш, дакійські землі була завойовано лише частково. Персія ніколи не мала контролю над Карпатами, а лише. чорноморським узбережжям.  

В V сторіччі до н.е. до річки Тиса з війною підійшли.  кельські племена боїв, що на кілька століть захопили прилеглі землі. Тотожна кельтам латенська археологічна культура відчула на собі дакійський вплив.  

В ІІІ ст. до н.е. македонський полководець Лісімах рушив війною на гето-даків та був захоплений до полону. Його вдалося звільнити за допомогою перемовин.  

Цим натиск іноземців на територію Дакії було обмежено до приходу Риму. 

Першим римським полководцем що досяг Дунаю став проконсул Гай Скрубоній, що вів успішну війну з частиною даків - мезами. (75-73 до н.е.). Його наступник Марк Ліциній спустошив всю Мезію.  

Для захисту своїх земель та завоювання нових гето-даки почали утворювати власні держави, деяким з них судилося стати могутніми імперіями що отримували імена від своїх царів.  

Перше гето-дакське царство Котела охоплювало землі від Карпатських гір до чорноморського узбережжя в IV ст. до н.е. і займало значну територію сучасної Болгарії. Б

В ІІ ст. до н.е. Існувало царство Рубобоста. Вони не були масштабними державами.  

Все змінилося за часів царя Буребісти (82-44 до н.е.). Об'єднавши гето-дакські племена, не було створено Дакійське царство, або царство Буребісти - настільки могутню державу що та стала конкурентом Риму.  

Античні історики, такі як Страбон, стверджували що гето-жаки могли зібрати 200-тисясне військо. Першим ділом він переніс столицю з Аргедави до Сармізегетузи. Початково царство Буребісти охоплювала Карпатський регіон.   

Обмежуватися ним вони не стали. Гето-дакійські війська рушили на грецькі поліси розпочавши дако-грецьку війну (55-48 до н.е.) завоювавши їх міста-держави Північного Причорномор'я, на території України.  

Занепокоєний Рим відправив проти Буребісти свого полководця Гая Антонія, що був розбитий в битві при Гістрії.  

Юлій Цезар хоч і розумів загрозу та не наважився атакувати могутнє гето-дакійське царство, потерпаючи від їх серійних набігів на прикордонні провінції Риму. Дакія я залишалась непереможною до самої смерті Буребісти в 44 році до н.е. та зберігала свою могутність до царя Децебала.