Росіяни - не словяни

Росіяни — не слов'яни. Спадщина, якої вони соромляться

У XIX столітті видатний лікар Сергій Боткін гірко жартував: у кожному росіянинові живе трохи татарина і трохи сифілісу. За цим іронічним висловом ховається куди глибша істина. Ідеться не лише про хвороби чи зовнішні впливи — ідеться про глибинну ідентичність народу, який століттями прикидається тим, ким насправді не є.

Сучасна росія — це країна, яка носить слов’янську маску, але має фіно-угорське обличчя. Це підтверджують історики, етнографи та генетики — ще з XIX століття і до сьогодні. Ситуація подібна до мексиканців, які говорять іспанською, але мають індіанське коріння, або єгиптян, які вважають себе арабами, хоча в їхніх жилах тече кров коптів.

На росії існує своя версія цього парадоксу. Її населення походить не від слов’ян, а від корінних народів: мері, мокші, ерзі, мордви, чуді, комі та удмуртів. У літописах Київської Русі не зафіксовано жодного масового переселення слов’ян на ці північні землі. Натомість є згадки про нечисленні племена, які швидко розчинилися серед автохтонного фіно-угорського субстрату і з часом просто зникли.

Київські, чернігівські й новгородські літописи детально описують безліч племен, але жодним словом не згадують слов’ян у Заліссі — тобто в самому серці майбутньої московії. Ця територія споконвіку була заселена іншим етносом. А слов’янський прошарок, якщо й існував, то був мізерним і миттєво втратив свою ідентичність.

Фінно-угорська спадщина московитів збереглася навіть у їхній повсякденній лайці. Лінгвісти чітко зазначають: найбільшу кількість брутальних матюків у світі вживають саме росіяни та угорці. І це далеко не випадковість. Як не є випадковістю й дикий обряд поховання у «будинках мертвих», що масово побутував на Московії аж до XVII століття — це питомий язичницький звичай угро-фінських племен меря та мещера. Та й політика скинутого ДУРБАНА — генетична любов до своїх не викликала сумнівів у його повній покорі ЇХНЬОМУ Старшому(?) братові. Сама логіка розвитку Московитії говорить — Старший брат то не вони. Московити — це ущербні неслов'янські відходи («МУСОР») таких самих неслов'ян Східної Європи. Для таких психотипів життя на сміттєвому звалищі не викликає відрази.

 Микола Гоголь чітко розмежовував українців та росіян, описуючи ментальність останніх через призму руйнівної сквернослови та моральної гнилі. Він розглядав мат як сатанинську стихію, що спотворює мову, а через епіграф до «Ревізора» натякав на неможливість виправити вроджену кривизну російського характеру жодними зовнішніми засобами.

Європейські мандрівники ще в XVI столітті помічали: московити розмовляють дивною, абсолютно неслов'янською мовою, дуже схожою на угорську. Себастьян Мюнстер у своїх працях навіть прямо писав, що мови московитів та угорців — це одне й те саме. А дипломат Сигізмунд Герберштейн чітко занотував, що в Білозерському краї ще на початку XVI століття місцеве населення розмовляло своєю окремою, фіно-угорською говіркою.

Найбільший парадокс московитів — у їхньому панічному небажанні знати власну правду. Вони завжди соромилися свого коріння. Навіть Іван Грозний у розмовах з іноземцями відхрещувався від підданих, заявляючи: «Я не москвитянин, я германець за походженням». А за часів Катерини ІІ імперія остаточно й жорстоко ліквідувала будь-які залишки автономії фіно-угорських народів.

Людей поступово, «тихою сапою», насильно перетворили на безликих «русischen». Московська держава проводила агресивне колоніальне зросійщення, яке буквально стерло з лиця землі десятки унікальних етносів. І ця система не змінилася дотепер. На сучасній росії знову панує тотальна амнезія, і знову колективне імперське божевілля тріумфує над особистим.

Сьогодні фіно-угорці в росії ледь помітні. Лише за три останні покоління кількість ерзі та мокші скоротилася вдвічі, а більшість нащадків уже й не пам’ятає, ким насправді були їхні предки. Путькін, патріарх кирило, собянін — усі вони мають типову північну, фіно-угорську антропологію. Проте вони продовжують нав’язувати всьому світові вигаданий міф про свою нібито «величну слов’янську культуру». Сучасна генетика невблаганно підтверджує: слов’янська в них — лише мова. Та й вона є наслідком багатовікового політичного насильства, а не органічного історичного розвитку. Але історія — штука вперта. І після неминучого падіння цієї гнилої імперії настане день, коли люди нарешті подивляться в дзеркало і згадають, що їхня бабуся була з племені комі, а дід — щирим ерзянином.

Зовсім іншу картину демонструє територія України. Нещодавно вчені провели масштабне дослідження давньої ДНК, проаналізувавши останки майже сотні людей, які жили на наших землях у колосальному часовому діапазоні — від 9000 року до н.е. до 1800 року н.е. Це дозволило чітко простежити, як безперервно, протягом тисячоліть, формувався генетичний портрет українського народу.

Пригадується відомий вислів: «Ми — скіфи». Але результати аналізів ДНК показали, що мы — набагато глибші та багатші. Наш генофонд формувався як унікальне, органічне поєднання місцевих мисливців-збирачів, ранніх трипільських землеробів із Анатолії та могутніх степових скотарів бронзової доби. Згодом цей міцний корінь увібрав у себе найкращі генетичні соки шляхетних кочових та європейських народів: скіфів, гунів та готів. Ми тисячоліттями стояли на своїй землі, захищаючи свій дім, поки майбутні «русские» ще навіть не з'явилися в планах історії.