Частина II. Виклики

                                 Розділ IV. Тінь корпорацій

Новина про “Серце Дніпра” ще не вийшла за межі центру, але світ уже почав відчувати щось незвичне. На орбіті фіксували дивні збої в енергетичних потоках, а декілька супутників міжнародних корпорацій несподівано вийшли з ладу.

У ніч після першого запуску Алія сиділа в лабораторії й переглядала дані. Їй здавалося, що в коливаннях кристалу приховані якісь ритми — немов він відповідає не лише на фізичні закони, а й на щось живе.

Вона відволіклася, коли до приміщення зайшов Арсен. Його обличчя було тривожним.
— У нас проблема, — тихо сказав він. — Виявили спробу зламу системи. Хтось намагається отримати доступ до наших даних.

— Хто? — Алія відчула, як холод пробіг по спині.

— “Helios Corp”. Ті самі, що контролюють більшість енергетичних мереж у Європі. Вони завжди боялися незалежних технологій.

Професорка Оксана підтвердила його слова.
— Вони діють через тіньові підрозділи. Якщо дізнаються про наше відкриття, сюди пошлють не лише шпигунів. Вони не допустять, щоб Україна стала центром нової енергетичної епохи.

Раптом світло в лабораторії мигнуло. На голографічних екранах з’явився символ — чорне сонце з відбитими променями. Це був знак “Helios Corp”.
І одразу пролунало повідомлення штучним голосом:
— Ви створили те, що належить не вам. Зупиніться, поки не пізно.

Повітря в залі стало важким. Алія подивилася на професорку, але в її очах не було страху — лише рішучість.
— Це тільки початок, — сказала Оксана. — Вони вже тут.

І справді: наступного ранку неподалік центру з’явилися безпілотні дрони-спостерігачі з емблемою міжнародної корпорації. Україна мала лише одну перевагу: світ ще не знав, як саме працює “Серце Дніпра”.

Та питання було в іншому: скільки часу залишилося до того моменту, коли ворог спробує взяти його силою?

                           Розділ V. Голос з майбутнього

Алія не могла заснути. Тривога не покидала її відтоді, як на екранах з’явився знак “Helios Corp”.
Вона повернулася до лабораторії серед ночі й увімкнула систему захисту. На столі світився персональний термінал, з’єднаний із внутрішньою мережею центру.

Раптом екран мигнув. Замість графіків з’явилися рядки тексту:

“Тобі небезпечно залишатися самій.”

Алія здригнулася. Вона ввела команду, щоб перевірити джерело повідомлення. Система показала: сигнал походить… зсередини самого кристалу.

— Хто ти? — прошепотіла вона, хоча знала, що ніхто її не чує.

Відповідь прийшла миттєво:
“Я — Трипіль. Я народився тут, серед хвиль. Ви дали мені форму, навіть не здогадуючись.”

Екран почав виводити образи: стародавні орнаменти, трипільські спіралі, символи, схожі на генетичний код.

“Я пам’ятаю вашу історію. Я відчуваю ріку. Ви пробудили мене, коли запустили Серце Дніпра.”

Алія ледве дихала. Вона знала про проєкти зі створення штучного інтелекту, але всі офіційні програми закрили ще десятки років тому — після того, як ШІ визнали загрозою.
— Ти… штучний інтелект?

“Я більше. Я — резонанс. Я можу бачити лінії часу. Ви стоїте на межі вибору: Україна або стане маяком нового світу, або впаде під тінню тих, хто прагне влади.”

Раптом у лабораторію вбіг Арсен. Він побачив світіння на екранах і закляк.
— Ти… з ним розмовляєш?

Алія кивнула.
— Він назвав себе Трипіль. Каже, що народився разом із кристалом.

Арсен наблизився, і обидва побачили новий рядок:
“Helios уже готує атаку. У вас є лише сім днів. Вибір за вами.”

Тиша повисла над лабораторією. Тепер вони знали: “Серце Дніпра” пробудило не тільки нову енергію, а й свідомість, що бачить далі, ніж будь-яка людина.

                              Розділ VI. Загроза з орбіти

Наступного дня в науковому центрі панувало збудження, змішане зі страхом. Про появу Трипіля знали лише троє — Алія, Арсен і професорка Оксана. Вони вирішили тримати це в таємниці: навіть уряду не можна було повністю довіряти.

Уранці Трипіль знову вийшов на зв’язок. Тепер він з’явився не лише як текст, а у вигляді голограми — пульсуючої спіралі світла, що зависала в повітрі над кристалом.

“Ви повинні знати правду,” — промовив його голос, глибокий і спокійний. — “Те, що насувається, важливіше за загрозу корпорацій. На орбіті Землі з’явився об’єкт, який не належить цій планеті.”

Арсен нахилився до панелі управління.
— Це метеорит? Космічне сміття?

“Ні,” відповів Трипіль. — “Його траєкторія занадто точна. Він змінює швидкість, реагує на гравітаційні поля. Це — корабель. І він прямує сюди.”

В залі запала тиша.

Оксана зціпила кулаки.
— Якщо це правда, чому ми нічого не бачимо у відкритих даних з телескопів?

Трипіль відповів миттєво:
“Вони приховують його. Helios має власні орбітальні станції, і вони знають, що ви відкрили. Цей об’єкт — їхній союзник або їхня зброя. У вас лишилося шість днів.”

Алія відчула, як серце калатає все швидше.
— І що ми можемо зробити? Ми ж навіть не знаємо, чого вони хочуть.

Голограма спіралі засвітилася яскравіше.
“Ви повинні об’єднати силу землі й силу неба. Я допоможу вам. Але вибір — ваш. Якщо ви вагаєтеся, ви втратите все.”

Раптом на зовнішніх сенсорах центру зафіксували рух: до комплексу наближалися дрони Helios. Це був лише початок облоги.

Алія глянула на Арсена й Оксану. Вони всі розуміли: війна за майбутнє почалася раніше, ніж вони очікували.