Глава 26

Він прокинувся, коли ранкове сонце вже на повну заливало кімнату яскравим світлом крізь незачинені штори. Лютневі промені ще не припікали, та все ж добре гріли навіть крізь м’яку готельну ковдру. Здається, він несвідомо жебонів дівоче ім’я що віднедавна бентежило свідомість, хоча це могло бути лиш фінальними уривками щасливого сновидіння. 

Картина реальності виглядала не так райдужно: над його ліжком вже стояло двоє: отець Роман з молильні у Мансаналі та двірник з привокзальної площі Серпанкового; обоє у цивільних одежах легкого спортивного типу, а “чинець” ще й з пакунком “Карамелізованого бедрика” з вишневим смаком від мережі “Протеїн” у руках. Насправді ж: спецагент та сам керівник Сил Спеціальних Операцій Служби Контролю в Центральному регіоні відповідно. 

– От у кого служба проходить наславу, правда ж Ромцю? — з руками, складеними у замок перед себе та без прояву будь-яких емоцій сказав “двірник”. 

Жарко зірвався з ліжка, але старший спинив його владним рухом руки:

– Лежіть-лежіть, пане Лісовець, не смикайтеся. Операція вже офіційно завершена. 

Жарослав повернувся у горизонтальне положення та, наче дитина, натяг ковдру до півобличчя, ніби у спробі захиститися від уявної зовнішньої небезпеки. Тіло ще не повністю позбулося наслідків паралізатору, нило, але вже було цілком керованим.

– Як завершена? Сьогодні ж Доба без світла і жодних заходів не заплановано… – він кинув оком на заправлене ліжко свого підопічного, – А де Сергій?

– Де? – іронічно перепитав головний, – це я міг би у тебе спитати. Але, припускаю, ти не знаєш відповіді, чи не так?

Роман простяг Жаркові пакунок з “Протеїну”, але той заперечно покрутив головою. Зовсім зараз було не до цього. “Дарма”, – гмикнув спецагент і відійшов від ліжка. Він раз-по-раз діставав з пакунку повітряні з вигляду баранці, щедро политі карамелізованим вишневим сиропом та відправляв їх до рота. З цікавістю він розглядав  залишені на ліжку вбрання з Мансаналу та капці на підлозі — утікач подорожував без зайвого багажу. 

– Тож не знаєш, – спокійно провадив далі головний, – а от ми дещо знаємо. Приміром, що наш суб’єкт сьогодні, цілком спокійно дістався передмістя Ялти та навіть взяв участь у атракціоні з чергою. Теж, якось дивно, бо не заходив у коробку, та менше з тим. Це дійсно унікальний чоловік, бо далі йому поталанило зустріти недоумків, які його трохи потовкли й хотіли пограбувати під прикриттям Доби без світла. – доповідач зробив паузу.

– І в них вийшло? – з-під ковдри спитав Жарко.

– Ні, бо прилетіла… Ваша подружка з підземного міста! — раптово скрикнув головний, зірвав і жбурнув геть його “захисну” ковдру, — А потім вони разом полетіли біс його знає куди і чверть години як зникли з радарів десь напрямком на Богданове! То де вони ділися, Лісовець, де!? — керівник спецоперацій волав на підлеглого так, що навіть агент Роман з’їжився й нервово жував залишки протеїнових смаколиків. 

– Чи може ти з’ясував зміст та хто надіслав йому листа в конверті, згадок про який немає в жодному розподіленому реєстрі державного блокчейну, га?! Хто на таке здатний?! – не вгавав головний.

Жарко втиснувся у подушку, але мужньо стерпів цей випад і просто сказав: “Не знаю”. Так само швидко, як розпалився, головний миттю заспокоївся, ніби нічого й не сталося, обернувся до спецагента й рівним тоном мовив: 

– Бачиш Ромцю, він дійсно не знає. А от чого було не поцікавитися? Емоційно натиснути на нього вчора, як оце я зараз на тебе? 

– Ми сьогодні мали просто чекати. Може сходили б на пляж… – Жарко скористався моментом, аби сісти у ліжку. Так він почувався більш впевнено. 

– Ай, – махнув рукою головний, пройшовся і також сів на диван, – Насправді це вже не має особливого значення. Операцію завершено, далі Система керує одноосібно і я не маю сумнівів, що все йде за планом. Однак мене дратує, що Я НІЧОГО ПРО ЦЕ НЕ ЗНАЮ! – останні слова він сказав відривисто та кількома тонами вище, а потім додав:

– А ще мені цей тип зовсім не до вподоби. 

– Погоджуюся, – озвався Роман, який всівся на ліжко втікача і вочевидь приглядався до залишених черевиків. Жарослав остаточно підвівся й звично натягнув свого готельного халата, аби не видаватися більш оголеним за одягнених колег. В момент, коли він розправляв кишені, на мить обличчям промайнула гримаса болю, однак була блискавично прихована від присутніх у кімнаті. 

– А чому? 

– Він притягає проблеми, – випалив екс-керівник спецоперацій, – я б сказав, генерує їх! Тебе от підбив до порушення інформаційної заборони. Помовч, Лісовець, я не хочу чути і знати, на що ви там вчора дивилися і навіть які висновки ти зробив. Це був погоджений сеанс, і я не маю сумнівів у рішеннях Системи. Але ж сам факт! Дорогущий потяг, проект національного рівня – розтрощений, московити прямо табунами валять углиб країни. А, точно: тобі мало не випустили дух! Цього замало? Співробітники, під його впливом, відмовляються виконувати прямі накази, численні важко-поранені й двох агентів ми таки втратили. До речі, серед них твоя подружка. Мені прикро.

Жарко насторожився. Серед півсотні агентів, задіяних у місії, особливо ніхто не претендував на такий статус. І, тим паче, ніхто інший близько не спілкувався зі Сергієм. Хіба що…

– Ні, – завертів головою Жарко, – Ні! Поля ж не була залученою! У неї ж була інша місія у Селеніті.