Глава 17

Ранок під землею настає непомітно, якщо, звісно, поблизу немає світлопроводу – спеціальної дзеркальної шахти, якою промені потрапляють на захищені глибинні рівні. Тож доводиться слідкувати за годинником, оголошеннями внутрішньої інформаційною мережею чи штучним регулюванням освітлювальних пристроїв, що вмикаються і вимикаються безпосередньо керуванням підземного міста. Занурена у власні роздуми та мрії, дівчина не зважала на власні гаджети, шахт нагору поруч не було, тож саме посилення яскравості всього довкола змусило її повернутися до буденності. Вона неквапно крокувала тунелем назустріч мешканцям Селеніту, які лише починали виходити зі своїх осель хто-куди глибоко під поверхнею. 

Поля спинилася біля якоїсь споруди з дзеркальними вставками оздоблення фасаду. Зараз на неї дивилася цілком пересічна дівчина, віком у чверть століття, в кумедній в’язаній шапці, з-під якої струменіло пряме русе волосся до плечей, гірчично-жовтій короткій дутій куртці та широких сірих штанях. Стиль доволі старомодний, але все зручно та комфортно. Із подивом дівчина з’ясувала, що обличчя й досі палає філігранними лініями люциферинового татуювання, приглушити яке вона зовсім забула. Її верхній одяг ще віддавав легким натяком на відвідування витверезної камери, що було обов’язковим перед поверненням на службу, а натільна білизна зберегла приємний, але типовий запах готельних засобів гігієни. 

– Що я роблю? – замріяно спитала дівчина у свого відображення й натомість отримала цілком вичерпну відповідь: “Tu regardes par ma fenêtre!*” (*”Ти дивишся у моє вікно!” – фр.)  Голос належав якійсь літній пані, яка спостерігала за її відчуженою поведінкою за кілька кроків далі біля входу в житлові приміщення. 

Але інший, давно знайомий голос у голові дівчини, лагідно запевнив, що дані її телеметрії впевнено демонструють типові показники для психоемоційного стану  людини із вираженими біохімічними та поведінковими компонентами, в якому вона  перебуває останні години.  

Стаканчик гуаранової кави неподалік опорного відділку Служби Контролю остаточно відігнали від Полі приємний вайб останніх годин. Зараз було б непогано ще й порцію “Пекучого Хруща” з мережі “Протеїн”, але під землею це перебувало під забороною. Дівчина увійшла до відділку, де ніколи не вгавала метушня. Повз неї прокотилася автоматизована полиця з дронами класу “Катран”, що транспортувалися на обслуговування. Вона лагідно провела долонею по їхнім полірованим корпусам і прилади у відповідь – кожен на свій лад – видали електронні звуки, схожі на мурчання котів. 

– А чого це ти така задоволена? – весело запитав її колега перед початком наради щодо майбутньої операції. – Видалася гарна нічка? 

Він підморгнув дівчині, а решта чоловіків та жінок з колективу схвально загули поміж собою в процесі спільної генерації здогадів та припущень, чим займалася у відрядженні ця панянка. Хтось із резидентів Селеніту приязно відзначили релевантний для них принт на її новій футболці. 

Співробітники силового блоку Контролю відрізнялися від сучасних ЗСУ, і розмір тут мав значення: ширші м’язи – менше шансів прихованим ворогам держави. Поля мала гарну фізичну підготовку, але виглядала тендітною на тлі решти команди, з якою  вже третю добу проходила злагодження в якості консультанта. Насправді вона не до кінця розуміла, чого Служба направила її з Заходу країни аж у далекосхідне підземне місто, якщо її досвід зводився всього до одного успішного кейсу знешкодження небезпечного угрупування злочинців. Давно минули часи, коли мешканців з різних регіонів змішували задля асиміляції – такої потреби вже не було. Але Системі видніше.

У кімнаті зібралося до двох десятків службовців, переважно всі місцеві, крім самої Полі, двох оперативників зі столиці та стажера звідкись з периферії. Справа була доволі непересічна й стосувалася протидії можливого теракту від глибоко законспірованого угрупування осіб з невідомими намірами. Навряд це були торговці забороненими речовинами, агресивні дисиденти чи фанатики: невідомі поки не зробили нічого протиправного, але, вочевидь, до чогось готувалися – на такий туманний висновок спромоглися когітатори Системи. Що ж, таке траплялося навіть за умов сучасної цифровізації, тому безпеківці не сиділи без діла. 

Швидкий брифінг, постановка завдань та розподіл обов’язків – все за стандартом і процедурою. Однак було й оновлення: операції підвищено рівень небезпеки, тож при виході всі мали отримати посилене спорядження для індивідуального захисту. 

Полю це не насторожило: у справі дійсно було багато невідомого, тож пересторога не завадить. Причетні особи, вочевидь, не були місцевими та навіть громадяними, оскільки їх не відстежували системи телеметрії. Але як зловмисники потрапили під землю –  лишалося загадкою, що мала бути вирішена вже за кілька наступних годин. 

Напарником дівчини був той дужий хлопець зі старомодним ім’ям Євген, який підколював її на початку наради. За час знайомства у них склалися приязні  стосунки. А вчора він (прогнозовано) запросив її прогулятися після роботи, однак дівчина тактовно відмовила, бо вже мала заплановану зустріч з іншим немісцевим колегою, якого випадково раніше зустріла у готелі. 

Отриманий бронежилет чудово сховався під гірчично-жовтою курткою: це був комплект посиленого захисту з приладами для постановки активних електронних перешкод та спарованим дископодібним дроном розвідки, що в стані спокою ховався у кишені на животі.

Додаткову зброю дівчина не взяла й покладалася на власний табельний пістолет та електрологічний клинок. 

– І це й усе? – здивувалася одна коліжанка, коли на зборах ховала під одяг штурмову гвинтівку й напихала кишені гранатами.