Глава 15

“В Україні починаються релігійні гоніння: права вірян – знехтувані й спаплюжені!”

 Це один з найбільш стриманих заголовків у ЗМІ періоду 2029-го року, що стосувався так званої “непопулярної реформи”, спрямованої на духовне життя держави. Це було, також, одне з перших рішень, прийнятих не з подання громадян, а на основі так званого Стандарту Оновлень Системи (СОС) за ідентифікаційним номером 51-33-24, заснованого на глибинних аналітичних даних та стратегічному плануванні. І хоча стандарт існував зі самого початку впровадження Сиситеми ще у Збройні Сили України та нічим за змістом не відрізнявся від пропозицій для інших децентралізованих мереж, саме цей випадок породив небувале соціальне збурення. 

Чи то за банальним збігом обставин, чи то за якимось маніпулятивним планом, продуманим заздалегідь, поштовхом для невдоволення стало цифрове значення, адже у сумі кожна з трьох пар цифр ID давала шістку. Тут і понеслося. 

Зазвичай розрізнені та закриті лідери релігійних течій практично одразу об’єдналися у єдиний фронт спротиву, де головною тезою стала протидія утискам прав вірян. По всій країні тоді спалахнули мітинги й протести, спільні молебини на різний лад, але з єдиною метою вберегти вікові традиції духовності та свободу віросповідань, на які зазіхнув безбожний штучний інтелект при владі. Систему нарекли антихристом, сатаном, шайтаном, нечистою силою, втіленням Шиви та всіма можливими порівняннями й епітетами, притаманними антагоністам божественності. 

І це було б дійсно жахливим явищем у демократичному суспільстві, що лиш нещодавно звільнилося від тривалого жаху війни та, зрештою, стало на рейки верховенства гуманізму, якби не одна маленька деталь. СОС-51-33-24 найперше стосувався позбавлення економічних привілеїв, пов’язаних зі суто комерційною діяльністю, релігійних громад в особі їхніх керівників, отримання прибутків та моніторингу доцільного використання добровільних пожертвувань.

Варто сказати, що після впровадження криптогривні й транзакцій в єдиному національному блокчейні, відслідкувати рух коштів було абсолютно не складно. Причому будь-кому з токеном громадянина, адже дані мережі стали рівно доступними кожному з її учасників. Система досить довго моніторила питання релігійного життя українців, та з рештою, сформувала пропозиції для оновлення. Претензії до Бога чи Богів тут не висувалися. 

Апогеєм протистояння став, так званий, “Духовний Майдан 2035”, коли на головній площі України зібралися лідери практично всіх релігійних течій, представлених у державі з єдиною вимогою: скасувати анонсовані обмеження, що мали набрати чинності з початку нового року. За рівнем ескалації антидержавної риторики цей захід отримав 8-й ступінь, лише на 2 менший, за найбільш радикальний. 

Такого незвичного молебину, як тоді, ще не знала історія людства, коли в єдиному просторі, різними мовами та на різний лад, близькі, а подекуди навіть контраверсійні віри об’єдналися у єдиному пориві за збереження багаторічних традицій. Тоді, під пильним спостереженням камер з усього світу було засвідчено, що воля громадян непорушна, чого б це не вартувало.

Рівно тоді ж Система відповіла кожному. Єдиним та спільним формулюванням кожному з учасників, що притаманне практично будь-якій релігії та передає згоду зі сказаним на землі, що є затвердженим на Небесах. Приміром у Християнстві це звучить як “Амінь”. 

І запровадила СОС.

Після розкриття секрету, навіть в умовах конфіденційності, відносини Жарослава зі Самійлом якось миттєво пішли вгору. Зараз у кабіні “Мандрівника”, поки ми поверталися назад до центру Мансаналу, вони про щось жваво спілкувалися без тіні упередження чи зневаги, що раніше  було помітним неозброєним оком. На прощання Назарович, з типовими повадками літньої людини, міцно стискав мою руку зі словами: “Щиро радий знайомству! Ти молодець, Не слухай того хвалька – без тебе нічого б не було”. 

– Цього? – я кивнув на довгу будівлю позаду нас, хоча мав на увазі суто її секретні нетрі. 

– Та н@*й всього… – махнув рукою розчулений Назарович. – Зі вжитого ним слова, що мало широке застосування у мої часи, але за три дні в майбутньому жодного разу мені не траплялося, я зрозумів, що цей чоловік, в силу свого віку, ще має зі мною певний вайб. На вигляд йому було десь за шістдесят. Що ж, цілком можливо. 

Коли ми піднялися на борт всюдиходу, Валя отримала повідомлення від керівництва й сказала водієві Ізекіїлю не поспішати. Тому наш транспорт не звернув у поле, а чинно покотив облаштованим шляхом. Вже скоро ми досягли контрольно-пропускного пункту на трасу: тут серед поля стояв міцний з вигляду будинок зі шлагбаумом та металевою вежею, схожою на опору ЛЕП. До неї, однак, не простягалися повітряні кабелі, а на вершині я помітив квадратний ящик. Дорогою полем “Мандрівник” минав такі ж вежі, але тоді я сприйняв їх саме за опори електропередач. Тепер я переконався, що це був захисний периметр і ми безперешкодно приїхали до секретного виробництва навпростець лише тому, що нам це дозволили. На КПП до транспорту не виникло жодних питань. 

Вимитий до блиску технічною командою всюдихід гордо заїхав на парковку перед нестандартною для Мансаналу будівлею, куди зводилися ще декілька широких доріг за периметром. Це було схоже на велетенський парфенон, що стояв на приблизно десятиметровому возвишені правильної прямокутної форми з порослими газонною травою схиламигострим під гострим кутом нахилу. 

На виході мою увагу одразу привернула інсталяція обабіч майданчику: вище мого зросту прозорий паралелепіпед, у якому застигло дещо дуже знайоме з минулого. Це був дорожній знак 5.51 (“Початок населеного пункту”) із написом “Яблунівка”.