Розділ 2. Глава 11

Ще ніколи засідання Міністерства фінансів України не було таким незвичним, як останнього тижня року, коли закінчилася війна. У колись гомінкій залі з довгим столом та багатьма кріслами було всього двоє осіб: міністерка та представник Служби Контролю, роль якого на цих зборах була номінальною. Чоловік у формі виструнчився біля масивних дверей на виході, в той час як пані-Міністр сиділа на чільному місці в голові порожнього стола під державним гербом та прапорами. 

Крізь динаміки залою лунав м’який чоловічий голос доповідача, який степенно розповідав про стан бюджету, його наповнення та витрати, зовнішній борг та багато інших аспектів.

Міністрека уважно переглядала на екрані робочого планшету графіки та складні діаграми, що динамічно візуалізували доповідь, робила позначки на листах паперу й виглядала заклопотаною. І недарма, адже таких дивних даних за свою нетривалу, але насичену кар’єру в міністерстві вона ще не бачила. Зовсім нещодавна ця молода, але за усіма характеристиками, талановита особа, обіймала набагато нижчу за рангом посаду. Але й тоді через неї проходили майже всі цифри, вона добре знала, звідки беруться кошти, куди направляються і де їх завжди бракує. Її роботу цінувало попереднє керівництво й, саме тому, цінує і теперішнє.

Але кінець 2025 року йшов у розріз з усім, що жінка бачила за життя та кар’єру. Більше того, нічого подібного не відбувалося в жодній економіці країн на планеті, тому порівнювати, приміром, зі зарубіжним досвідом, як це в Україні робили зазвичай, було просто неможливо. В голові пані-Міністр, де зараз роїлася маса думок, зажевріла ще одна: певне, скоро вже наш досвід будуть активно вивчати за кордоном. 

— Таким чином, захищені статті бюджету перенаповнені на 1098%. — закінчив доповідь приємний голос і в залі запала мовчанка. Було чути, як шурхотить поверхнею паперу ручка Міністерки. 

Жінка відклала усе, видихнула і, нарешті, відкинулася у кріслі після тривалої та напруженої ментальної діяльності. Співробітник безпеки, який вже звик до безпереврвного процесу, стрепенувся, прочистив горло і знову став непорушним. 

— Виходить наші доходи перевищують сподівання у..? — жінка знову очима повернулася до записів та задала питання до незримого співрозмовника.

— У 11 784,24 рази, пані Міністр, — відказав той без вагань. — І це без урахування майбутніх надходжень від реприватизації активів, присвоєних з порушенням Законодавства через корупційні змови, що наразі перебувають під слідством. 

Жінка злегка усміхнулася: такі процеси, яким колись поталанило початися, можуть тривати місяцями та навіть роками. 

— Ну це не нагальне питання — ми не можемо оперувати надходженнями, обсяги яких навіть приблизно ще не оцінені…

— Ви помиляєтеся. 

Навіть співробітник безпеки напружився, коли почув металеві нотки у голосі з динаміків, що так само м’яко, хоча й нетактовно, перервав чиновницю й продовжив:

— На обробку даних знадобилося всього 239 секунд і це було зроблено ще дві доби тому. Тому ми володіємо валідованою інформацією про майбутні надходження, однак не можемо включити її до звіту через незавершені слідчі дії. 

Міністерка завмерла. За цими словами ховалася масштабна робота з пошуку та затримання велетенської кількості людей всіх рангів й статусів: від топ-посадовців та керівників підприємств до пересічних осіб, які сприяли роботі корупційних схем. Останнім часом це вже увійшло в буденність українців й найгучніші справи вже відгреміли в інфопросторі. Однак роботи у Служби Контролю все ще було надзвичайно багато. 

Вона знала, що отой мовчазний чоловік біля виходу без вагань міг би закути її в кайданки прямо у цьому кріслі, якби отримав наказ. Але він цього не зробить, оскільки вона пішла назустріч Системі. Вона вже зробила свій вибір та обміняла попередні знання на відданість новому ладові. Тому вона тут. А не там, де зараз ті, хто цього не зробив. 

— І що тепер маю зробити я? — жінка здійняла очі невизначено ввись. Раніше люди так робили впродовж віків, коли зверталися до вищих сил, на які уповали. Наразі ніхто так і не довів їхню наявність чи відсутність, однак на державному рівні з’явилося дещо інше, справді всевласне та всепроникне. 

— Ознайомтеся зі сформованим звітом та готуйтеся до брифінгу з нагоди фінансового закінчення року, — пролунало з динаміків, однак вже зовсім іншим, жіночим голосом. Міністерка знала, що й він належить Системі. Тепер їй належить взагалі все. Навіть вона сама. 

Коли Жарко зустрів мене зранку біля виходу з готелю, єдиним його питанням  було: “А ти чого це такий веселий?” Я й справді був таким і почувався окриленим. Хоча з-під землі я не бачив краси світанку, я точно знав — сонце встало, почався новий день, а попереду чекають нові неймовірні пригоди та враження. Мені випала непересічна роль мандрівника у часі, з якою допоки я непогано вправлявся, в готелі був шикарний фуршетний сніданок, а речі, що повернулися з прання, приємно пахли чимось, віддалено схожим на жуйку з дитинства. 

А ще мені стало набагато легше на мізки і на серце. Хоча я й досі достеменно не розумів своєї ролі у всьому, що відбувається довкола, у мене з’явилася впевненість, що все відбувається так, як має. І оскільки я вже зробив вибір, треба йому слідувати, а коли постане нова дилема — тоді й буду вирішувати.

— Як тобі мерч від Селенітських? — запитав мій супутник, коли ми рушили до зупинки потягів. Так, офіційна частина з катанням на службових автівках представницького класу закінчилася і тепер ми знову мандрували на своїх двох. Я лише зараз помітив на ньому знайому футболку зі символікою підземного міста, що мала незвичний, навіть за мірками майбутнього, крій. Після повернення у номер дрон дійсно привіз набір сувенірної продукції і дещо звідти я взяв. Але часу розглядати решту вмісту пакунку, що зранку просто перекочував до наплічника. Але аналогічну футболку я, якраз, вже бачив, тож погодився, що речі — супер.