Глава 3

Наказ зупинити  контрнаступ на персональний пристрій бійця приходив одразу, коли воїн ступав на державний кордон України в межах 1991-го року. Інколи це траплялося досить несподівано, саме у розпал переслідування колишніх окупантів. Коли військові партнери побачили ворожу паніку, в ЗСУ надійшло усе, про що обіцяли роками, а у ворогів полетіло таке, що їм не снилося й у страшному сні. Метр за метром Українська держава нещадно витискала залишки окупаційних військ та визволяла населені пункти. На жаль, від більшості з них на той час не залишалося й каменя на камені. 

Масштабною стала Кримська операція, що почалася десь за тиждень після початку моєї коми. Масована атака з повітря та моря, прогнозовано, поклала на дно протоки міст біля Керчі. Збройні сили заходили з різних боків, топили плавзасоби, що перевозили окупантів та їхніх прихильників до материкової країни-агресора. Тоді вдалося зібрати стільки полонених та колаборантів, що наш обмінний фонд в рази перевищив кількість бранців  за весь час війни. 

Попри звитягу, це була страшна визвольна операція. Достеменно невідомо, які накази віддавала тоді Система, що на той час безапеляційно перебрала на себе практично все управляння. Багато з них так і залишилися засекреченими, на відміну від решти даних про війну з Національної децентралізованої інформаційної мережі. Подейкували, однак, що тоді Штучний Інтелект проявив себе зовсім з іншого боку. Чи був це результат тривалого машинного навчання, чи, можливо, експеримент з надто-розумною машиною — мабуть залишиться невідомим навіть в сучасному світі, де відомо практично усе. 

— А “ядєрка”? — не витримав я, коли Жарко закінчив цю частину розповіді. — Вони нею погрожували?

— Не повіриш — вони погрожують, певне, й досі. Я сам не знаю, але іншим країнам то точно. 

Я ще не закінчив споживати замовлені страви у їдальні із однойменною назвою на привокзальній площі. Це було велике світле приміщення з багатьма квадратними столами, здебільшого на чотири персони, заповнене відвідувачами зараз до половини. Коли ми підходили, біля входу під накриттям я помітив нагромадження менших квадратних столів на високій ніжці й широкій основі та мало не відсахнувся, коли найближчий з них повільно посунув у наш бік. Жарко зупинив пристрій жестом зі словами: “Ні, це для ледачих”. 

Всередині нас чекав доволі довгий прилавок самообслуговування. Розмаїття їжі вражало, а кількість автоматично поповнювалася в силу того, як розбирали наготовані порції. Деякі страви були мені невідомим, хоча пізнати решту було нескладно. Я поцікавився, скільки і чого я можу взяти й дізнався, що тут діє принцип “Не більше, ніж подужаю спожити”. З огляду на розмір таці для страв, я лишився задоволеним почутим. 

Особливий інтерес у мене викликав “прилавок”, схожий на горизонтальний холодильник мого часу, однак прозора кришка цього пристрою не накривала камеру — вона левітувала за півметра вгорі. Від цієї штуки не віяло холодом, але коли я просунув руку до страв, відчув помітну різницю перепаду температури. Обов’язково треба буде з’ясувати, як працюють сучасні холодильники. 

Наприкінці прилавку сиділа панянка, яку б я охарактеризував, як “жіночка”: пишна та нафарбована, у фірмовому головному уборі та обвішана прикрасами. Її роль лишалась для мене загадкою, оскільки вона нічого не видавала відвідувачам, не приймала оплат, а лише бажала “Смачного” та, можливо, слідкувала за порядком. 

— Ооо, ти ще тут! — привітно звернулася вона до Жарослава, коли ми наблизилися. Той усміхнувся у відповідь та відказав, що скоро вже їде. 

— А це той твій загадковий друг? — жінка перевела погляд на мене й зміряла з ніг до маківки. Я помітив, як її під густо нафарбованими віями миготливі очі заокруглилися від подиву.

— Материне лихо, та це ж… – жінка швидко опанувала себе та грайливо усміхнулася мені: – Ви якийсь надто блідий. Чого не взяли косин’ябію? Вам би то стало корисно.

Я не знав, що на це відповісти, тому просто винувато опустив очі. Ага, значить Жарко щось теревенив про мене іншим, якщо вже ця жіночка в курсі. Але до чого такий подив?

— Бегусю, нам би ще трохи “тойго” до обіду, можеш організувати? – Жарко підморгнув панянці. 

– Ну звісно, любчику! – просіяла та, – Для вас хоч зірку з неба! За сьогодні ти лише третій, так що все можна! 

А коли мій супутник палко подякував та подав мені знак слідувати за ним, жінка в слід вигукнула: 

– Може колись згадаєте у своїй столиці щиросердну Бегонію зі Серпанкового! Смачного! 

Ми зайняли столик у кутку. Повз нього проходило менше відвідувачів із танцями їжі в руках чи у супроводі роботизованих столиків на високих ніжках. 

– В мене одразу два питання, – поцікавився я, коли ми розмістилися: – Коли за це все платити і що таке “тойго”? 

Як виявилося, у “Їдальні” існувала заборона на алкоголь та низку специфічних продуктів харчування й добавок. Але майже одразу до нас підкорив роботизований стіл, на якому під покривом серветки стояло дві чарки по п’ятдесят грамів прозорої рідини кожна.

– І як ти це зробив? — здивувався я, коли відчув характерних запах оковитої. 

– Як-як: дав їй хабар. 

Насправді мене ще довго бентежила ця схема економічних відносин між українцями майбутнього. Я ще не раз  повернуся до неї подумки, але поки це було перше негативне враження від державного устрою після мого пробудження. В мій час кляте хабарництво та корупція накоїли багато лиха у прямому сенсі слова. Тож розчарування у суспільстві майбутнього, що й досі не змогло подолати ці явища навіть у їдальнях, боляче відгукнутися у свідомості.