Розділ 13

Розділ 13

Сніданок у Львові…

Ейден Рейнс | Львів | Ранок

Не можу сказати, що спалося погано. Але добре — теж якось не назвеш. Ми привезли маму Аліни у клініку на чергову процедуру. Усе пройшло нормально, лікарі ввічливі, Аліна спокійна, мама всміхається, хоч і трохи бліда.

«Заберете її через три години», — сказав лікар.

Я вже подумав: класно, три години можна просто посидіти десь у кафе, випити кави, перечекати. Але ні. Аліна мала інші плани.

— Ну що, Ейден, проведу тобі маленьку екскурсію по Львову, — сказала вона з таким ентузіазмом, ніби ми не з триденного безсоння, а на весільній подорожі.
— Тільки не магазини, — буркнув я.
— Не сьогодні, — підморгнула вона. — У тебе просто не витримають нерви побачити, як я вмію тратити гроші.
— О, я вже в курсі. Але чого я очікував? Я ж сам дав тобі картку з лимітом, як у бюджету маленької країни.

Вона засміялася і взяла мене за руку.

— Сьогодні буде культурна програма. Без вішаків і примірочних. Обіцяю.

І ось ми вже йдемо бруківкою, я якимось дивом не підвернув щиколотку, і слухаю, як вона захоплено розповідає про старі будинки, кав’ярні з історією, церкви, в які вона ходила з мамою, коли ще була школяркою.

— Це тут я вперше цілувалась, — шепнула вона десь біля парку.
— Супер. Тепер мені буде що стерти зі своєї уяви.
— Ревнуєш?
— Ні, просто реєструю нові місця, які нам тепер доведеться «переписати».
— Воу-воу, сер, ти ще не готовий до львівського марафону романтики.

Ми зайшли у маленьку кав’ярню. Вона замовила мені «львівську каву», а собі якийсь десерт з двома назвами, половину з яких я не зміг навіть запам’ятати.

— Як тобі Львів? — запитала вона.
— Гарно. Атмосферно. І бруківка — це пастка для інвесторів.
— Чому?
— Бо якщо ти йдеш і не дивишся під ноги — все, бізнес втрачено.

Аліна засміялась так щиро, що я зловив себе на думці — мені це подобається. Цей день, ці прогулянки, навіть її жарти, які я, здавалося б, мав ігнорувати як справжній бізнесмен із Манхеттена.

Ми ще довго блукали, аж поки вона не подивилася на годинник і не сказала:

— Час забирати маму.

— Я щасливий. Бо ще трохи, і ти б почала показувати мені шкільні зошити та фото з випускного.
— Воу, не квап події, Ейден. У мене є ще ціла коробка спогадів.

О, Господи. Я одружився не просто з жінкою. А з українською версією вогню і романтики. І знаєте що? Мені це навіть подобається.