Розділ 17

Сон не йшов. Сцена на дивані залишила в моєму тілі таку дозу адреналіну та невикористаного напруження, що навіть крижаний душ не допоміг. Я лежав у темряві своєї спальні, роздивляючись стелю і слухаючи тишу квартири. Моя кров усе ще пульсувала від спогадів про те, як серце Єви билося під моїми грудьми.

О третій ночі я здався. Підвівся і босоніж вийшов із кімнати, прямуючи до кухні. Мені потрібна була вода з льодом. Або міцний алкоголь. Я ще не вирішив.

Я не став вмикати світло. Панорамні вікна пропускали достатньо неонового відблиску нічного Києва, щоб я міг орієнтуватися у власному домі із заплющеними очима. Я дістав із холодильника скляну пляшку з водою, зробив кілька великих ковтків і просто відійшов до кухонного острова і залишився стояти біля нього, спершись на холодний мармур.

Саме тоді я почув їх... Тихі, ледь вловимі кроки босих ніг по паркету.

Я завмер, спостерігаючи, як з коридору випливла легка тінь. Єва. Вона йшла наосліп, мабуть, навіть не прокинувшись до кінця. Її піжама трохи сповзла з одного плеча, а розкішне волосся розсипалося по спині недбалою, сплутаною хвилею. Вона виглядала такою домашньою і беззахисною, що в мене всередині щось небезпечно ворухнулося.

Єва підійшла до острівця навпроти мене і раптом обурено, але якось дуже мляво пробурмотіла в порожнечу:

– Ну і куди він взагалі дивиться?

Я здивовано підняв брову.

– Хто? – обережно, впівголоса поцікавився я, підіграючи цій дивній сцені.

– Цей... індик пихатий, – тяжко зітхнула вона, незграбно забираючись на високий барний стілець і спираючись ліктями на стільницю. – Пресом своїм світить постійно. Кубики, звісно... вау. Нічого не скажеш. Але ж характер це просто жах. Чистий садист.

Я ледь не вдавився водою. Індик пихатий?

– Серйозно? – я опустив пляшку, відчуваючи, як кутики губ самі собою розтягуються в усмішці. – І що цей індик тобі зробив?

– Причепився... – так само монотонно і невдоволено поскаржилася вона. – За руку хапає. Дивиться отак... страшно.

Вона трохи повернула голову, і бліде неонове світло з вікна впало прямо на її обличчя. Тільки тепер я придивився уважніше. Її обличчя було абсолютно розслабленим, дихання глибоким і рівним, а очі... її зелені очі були щільно заплющені. До мене раптом дійшло. Сновида. Єва спала просто в мене на очах, ведучи зі мною бесіду про мої ж кубики пресу.

– Завадська... ти що, спиш? – з недовірою, вже зовсім іншим тоном запитав я, нахиляючись до неї ближче.

– Угу... – мирно кивнула вона, продовжуючи сидіти із заплющеними очима.

А потім вона, вочевидь, вирішила, що розмову закінчено. Єва спробувала злізти з високого стільця, але уві сні координація підвела, її боса нога зісковзнула з металевої підніжки, і дівчина з тихим зойком полетіла вниз. Я кинувся через острівець швидше, ніж встиг подумати. Мої руки підхопили її за талію і спину за міліметр від удару об підлогу. Від різкого падіння і струсу Єва миттєво прокинулася. Вона судомно втягнула повітря, широко розплющила очі і в паніці міцно, обома руками вчепилася в мої плечі. Я тримав її на руках, міцно притискаючи до свого оголеного торсу. Кілька секунд вона просто кліпала очима, абсолютно дезорієнтована, намагаючись зрозуміти, де знаходиться. Її пальці несвідомо погладжували мої плечі, ніби перевіряючи, чи я справжній.

– Якого дідька ти робиш?! – нарешті видала вона, все ще відчайдушно тримаючись за мене. А потім її погляд сфокусувався. Спочатку на моїх грудях, потім на тому факті, що я стою перед нею лише в одній білизні, і, нарешті, на тому, що ми посеред темної кухні.

Її щоки спалахнули таким густим рум'янцем, що він перебив навіть темряву. Вона різко відсмикнула руки від моєї шкіри, ніби обпеклася, і почала вириватися. Я поставив її на ноги, але Єва миттєво перейшла в напад, щоб приховати своє збентеження.

– Ти що, збоченець?! – зашипіла вона, задкуючи і намагаючись дивитися куди завгодно, тільки не на мій прес, який вона ще хвилину тому так розхвалювала. – Чому ти вештаєшся по квартирі майже голий у темряві?! Ти спеціально мене лякаєш?!

– Ти сама прийшла на кухню, Завадська, – я схрестив руки на грудях, насилу стримуючи сміх, дивлячись на цю розлючену зеленооку фурію. – І якби не я, ти б щойно розбила собі голову об підлогу.

– Ненавиджу тебе, Сікорський! – випалила вона, обернулася на п'ятах і стрімко, як тінь, втекла назад у коридор.

Двері гостьової спальні клацнули замком. Я залишився стояти посеред кухні. Повільно підняв пляшку, допив крижану воду і з усмішкою похитав головою. Індик пихатий.

Я дивився в бік її зачинених дверей, відчуваючи, як важка напруга останніх днів кудись розвіюється. Що ж. З цією дівчинкою мені точно буде весело.