21

                                      Розділ 21            

   Приїхавши додому я готова була ридати , та очі як завжди залишалися сухими . Мартін принизив мене , виваляв у грязюці і я маю проковтнути це заради свого щасливого майбутнього . 

   Відчуваю  , що знаходжуся за крок від депресії , але і її не можу собі дозволити . Мені подзвонили з агенції і повідомили , що усе , що я виставила на продаж ---- продане . Будинок з усім , що є у ньому  , автомобілі , антикварні речі ,  , мій брендовий одяг , геть усе і в один день . Дивно , що все відбулося так швидко та мені це лише на руку . Я готова хоч негайно забиратися з цього міста  .  На запитання хто став власником усього мого безбожно дорогого барахла мені відповіли , що новий власник захотів залишитися інкогніто .  

    Якщо добре подумати то мені байдуже хто усім цим користуватиметься . У моєму житті починається нове життя ! Добре , що у мене була купа роботи , яка допомагала не думати про те , що сталося сьогодні між мною і Мартіном . І навіть якщо не потрібні думки самі лізли у голову я одразу змушувала себе думати про щось інше .

    Прийнявши душ , переодягнулася у домашній костюм і спустилася до Хельги , яка вже чекала мене з валізою у коридорі . Вона як завжди залишилася безмовною . Ніколи не могла зрозуміти її , мабудь тому що вона краще за мене  володіла своїми емоціями  .

---- Хельго , дякую тобі за працю у моєму домі . Думаю ти залишишся задоволеною . Я даю тобі хороші відступні і прекрасні рекомендації ---- промовила я , передаючи їй у руки конверт з грошима і  рекомендаційним листом . 

---- Дякую , .... Магдалено ! Сподіваюся , що  усе , що ти робиш зробить тебе нарешті щасливою . Прощавай ! ---- холодно і без емоцій промовила жінка . 

    Хельга покинула мій дім назавжди . Більше  не побачимося . Ми ніколи з нею не були близькими , можливо тому що були надтто схожими . 

    Все , мене більше нічого не тримає в цьому домі ---- подумала я і пішла пакувати свої речі . Вирішила , що сьогодні ж поїду у Скарборо . 

    Вийшовши з будинку присіла  на одну із сходин .   Раптом подумала про те , що мені зовсім нічого не хочеться взяти з собою на пам'ять . Рамка з маминою фотографією вже у валізі . Ті речі , які я вважала потрібними теж . Залишилося лише віддати ріелтору ключі і можна їхати . Не хотілося жодних картин , посуду чи шкатулок з коштовного каміння . Зараз усе це здавалося мені непотребом . 

    Щоб не гаяти ані хвилини я знайшла готель у Скарборо і забронювала для себе номер . Завтра ж займуся покупкою нового будинку , а поки день , два поживу у готелі . Головне подалі від Лондона , щоб не дай Боже зустрітися з Мартіном Фуерро .

    Люблю швидкість , тому сівши у свій автомобіль змусила себе не тиснути на педаль газу . Бажання залишити своє минуле у Лондоні просто зашкалювало . 

    Я заборонила собі думати про те , як би могло бути , якщо я б чесно зізналася Мартінові , що він подобається мені . Щоб не мучитися здогадками  і не страждати я маю памятати лише сьогоднішню нашу  зустріч . Я маю ненавидіти Мартіна Фуерро ! 

    Лише одне мені було не зрозуміло , якщо я все зробила правильно , то чому ж на душі коти шкрябають ? 

   Минуло два тижні ...                  

  Я втомилася як собака , але була задоволена результатом тому що уже другий тиждень у моєму житті складається усе як найкраще . Я придбала будинок , про який завжди мріяла . Зовсім близько до моря . Лише якихось десять хвилин і я можу із задоволенням милуватися заходом сонця або ж сівши на пісок слухати шум прибою . 

    Облаштовала свою нову оселю  не для преси чи посторонніх людей , а для свого комфорту . Чомусь хотілося простоти , а не помпезності .                           

    Купила кілька кулінарних книг з метою навчитися готувати смачну і корисну їжу . У думках я вже уявляла себе щасливою матусею , але тест на вагітність  так і ненаважилася зробити . Хоча у ванній кімнаті давно стоїть цілих п'ять упаковок . 

   Завтра ... Завтра мені виповнюється тридцять і завтра я дізнаюся чи доля подарує мені шанс стати щасливою . Я з нетерпінням чекала цього моменту , але і боялалася його . Мені вдалося зализати рани тому зовсім не хотілося щоб відкрилися свіжі .

    У Скарборо у мене зявився апетит . Сніданки , обіди і вечері стали звичним ритуалом , який ніяк не хотілося пропускати . Я вже стала побоюватися , що скоро мені знову доведеться змінювати гардероб . Мабудь морське повітр'я позитивно впливає на мій організм . От і зараз витягнувши з холодильника кусок лазаньї , розігріла її і насолоджувалася неймовірним смаком . У глибині душі я навіть пишалася собою , що можу самостійно піклуватися про себе .

   Коли тарілка спорожніла я швиденько вимила її і поклала у шафу з посудом . Уже два тижні мені чудово вдається обходитися без прислуги . Мені подобається готувати для себе , слідкувати за чистотою у домі .  Я навчилася стригти газон і багато чого іншого .Виявляється я можу більше ніж просто примножувати мільйонні статки сім'ї Стоун . І мені це неабияк подобається !