Розділ 31. Межа

— Майкл… вона вагітна, — тихо видихнув Ерік.

Ці слова прозвучали майже пошепки, але в морозній тиші, що панувала біля мисливського будинку, вони здалися важчими за будь-який крик. Майкл на мить завмер. Його погляд, досі гострий і зосереджений на ворогах, миттєво пом’якшав, коли він перевів його на Вілену. Вона лежала в руках Еріка — бліда, непритомна, занадто нерухома.

— Тоді без зволікань, — відрізав Майкл, і в його голосі знову прокинувся майбутній монарх. — До мого палацу. Це найближче безпечне місце.

Він різко розвернувся до своїх людей: — Гінця вперед! Негайно! Хай лікарі будуть на ногах до нашого прибуття. Кожна секунда на вагу золота.

Дорога здалася Еріку нескінченною. Кожен поштовх коня, кожен нерівний рух по землі відгукувався в тілі Вілени, і він відчував цей біль, ніби через себе. Він тримав її неймовірно обережно, але водночас стискав так, ніби відпустити хоч на мить означало втратити її назавжди.

— Тримайся… — тихо, майже беззвучно повторював він у безпам’ятну тишу, надіючись, що його голос стане для неї якорем. — Чуєш? Тільки тримайся.

Вона не відповідала. Її голова безсило покоїлася на його плечі, а дихання було ледь відчутним.

У палаці їх уже чекали. Міра стояла біля входу, оточена лікарями та служницями. Побачивши Еріка з його безцінною ношею, вона не змарнувала жодної секунди на розпитування. Швидкий кивок, рішучий жест у бік внутрішніх покоїв: — Сюди. Обережно покладіть її.

Двері зачинилися перед Еріком, відсікаючи його від неї. Час потягнувся повільно, перетворюючись на густу, в’язку масу. Він міряв кроками коридор, не знаходячи собі місця. Кілька разів він поривався підійти до дверей, клав руку на холодну ручку — і зупинявся. Вперше в житті лорд Ерік, який звик контролювати кожну деталь свого буття, нічим не міг допомогти. І ця безпорадність вбивала його сильніше за будь-яку зброю.

Нарешті двері відчинилися. Міра вийшла першою. Вона виглядала втомленою, її обличчя було серйозним, але в очах не було відчаю. Ерік миттєво опинився поруч. — Вона…?

Міра підняла на нього виснажений погляд і коротко видихнула: — Жива.

Ця коротка пауза була достатньою, щоб Ерік нарешті зміг вдихнути повітря, яке до того здавалося розпеченим металом. — Дуже виснажена, — продовжила Міра, і її голос став трохи м’якшим. — Ларенси не давали їй ні їсти, ні пити. Додай до цього нервове виснаження від підвалу… Але вона сильна. Дивовижно сильна.

Ерік на мить заплющив очі, збираючи волю в кулак. — А… дитина? Міра ледь помітно кивнула: — Поки що все відносно добре. Безпосередньої загрози немає, але Вілені потрібен абсолютний спокій. І багато часу.

Він прийняв ці слова як найвищий наказ. Без заперечень. Без сумнівів. — Я залишуся з нею, — додала Міра, кладучи руку на двері. — Вона не повинна бути сама, коли прийде до тями.

Ерік ще мить стояв нерухомо, дивлячись на зачинені двері, а потім повільно кивнув: — Дякую.

Коли він обернувся до Майкла, який весь цей час мовчки чекав осторонь, у його погляді вже не залишилося місця для вагань. Тільки холодна, виважена лють. — Ми не можемо це залишити так, Майкле.

Принц кивнув, підтверджуючи спільну думку: — І не залишимо. До мого батька, Короля. Якщо ми хочемо не просто помсти, а офіційного вироку, який зітре Ларенсів з лиця землі — потрібен Верховний Суд.

— Я поїду, — одразу відповів Ерік. — Ми поїдемо, — виправив його Майкл. Вони переглянулися. Тепер це була не просто особиста образа чи сімейна ворожнеча. Це був виклик самому устрою королівства.

Межа була перейдена. І шляху назад більше не існувало.