Розділ 23. Відлік у темряві

Ночі стали ніжними й дивовижно різними. Вони більше не нагадували виконання угоди чи сплату боргу. Це було вивчення — повільне, трепетне, з тією уважністю, яку неможливо зіграти чи підробити.

Ерік, який колись вважав, що знає про жінок усе, ловив себе на думці, що раніше він лише ковзав по поверхні. Жодна красуня з минулого не залишала в ньому такого сліду — тихого, але впертого, який не стирався ні ранковою кавою, ні державними справами. Вілена віддавалася йому з цілковитою щирістю. У її рухах не було досвідченості куртизанок, але була така глибина довіри, що в Еріка часом перехоплювало подих.

І саме це його лякало.

Він пам’ятав умови їхньої гри. Як тільки вона зрозуміє, що мета досягнута, — вона більше не прийде. Вона залишиться в замку, вона буде ходити тими ж коридорами, але двері його спальні знову стануть для неї просто деревом і металом. Кожна ніч тепер була не лише близькістю, вона була відліком. Кожен її прихід міг бути останнім, і від цієї думки в грудях лорда щось стискалося сильніше, ніж він готовий був визнати навіть самому собі.

Поки в покоях панувала тиша, у великому світі гриміло правосуддя — або те, що зазвичай за нього видавали.

Суд над Еленою Ларенс був швидким, але брудним. Її провина була очевидною: кинджал, свідки, замах на життя лорда. За законами королівства її чекала плаха. Але в останній момент лезо сокири замінили на холод кам’яної темниці.

Це не було милосердя. Це була політика, вмита золотом і старими зв’язками. Батьки Елени кинули на терези все: старі союзи, вплив при дворі та приховані борги корони. Вони не збиралися залишати доньку гнити за ґратами назавжди — вони лише вигравали час, щоб перегрупувати сили.

Майкл, який тепер проводив за столом переговорів більше часу, ніж у сідлі, почав отримувати тривожні звістки. Спочатку це були лише шепоти на заїжджих дворах, обережні натяки шпигунів. Але згодом чутки стали настільки чіткими, що їх не можна було ігнорувати.

Родина Ларенс не змирилася з поразкою. Гордість аристократів, змішана з люттю за принижену доньку, породила жахливу клятву. Вони готували помсту. Помсту Еріку, який посмів зневажити їхню кров, і тій «лісовій відьмі», яка зруйнувала їхній бездоганний план.

Тіні знову почали подовжуватися, тягнучись до стін замку. І поки Вілена спала на плечі Еріка, довірливо притулившись до нього уві сні, за сотні миль звідти в темних кабінетах уже креслили карти їхньої загибелі.