Розділ 4. Між вогнем та кригою

Вілена стояла біля столу, зосереджено перебираючи трави. Її рухи були точними, вивіреними тисячолітнім досвідом її роду. Вона робила це тисячі разів, але сьогодні кожен шурхіт сухого листя здавався гучнішим, ніж зазвичай.

Ерік спостерігав за нею з ліжка. Мовчки. Йому було дивно… спокійно. У цій маленькій хатині, наповненій ароматами лісу, не було балів, не було політичних інтриг та нескінченних очікувань батьків. Лише вона. І ця тиша, яка, всупереч усьому, зовсім не тиснула.

Аж раптом світ здригнувся.

Біль повернувся. Він був іншим — різким, глибшим, він наче вгризався в самі кістки. Ерік судомно втягнув повітря, відчуваючи, як тілом прокотилася крижана хвиля.

— Вілена… — тихо покликав він, і в його голосі вперше прозвучала справжня тривога. — Щось не те.

Вона обернулася миттєво. Обличчя Еріка зблідло настільки, що це вже не було схоже на звичайну втрату крові.

— Чорт… — прошепотіла вона, підходячи ближче. Рука лягла на його лоб — шкіра була обпалююче гарячою. Погляд ковзнув до рани: тканини навколо почали темніти. Запалення поширювалося занадто швидко. — Дивно. Цього не мало бути.

Вона завмерла на секунду, прораховуючи варіанти, і раптом її погляд став гострим, як лезо. — Стріла була оброблена отрутою з відстроченою дією. Тепер зрозуміло. Симптоми сходяться.

Вілена різко випросталася, миттєво переходячи в режим боротьби. — Тобі пощастило, лорде, — кинула вона через плече, лихоманково дістаючи нові пучки трав. — Я якраз сьогодні оновила запаси рідкісних коренів. — Завжди… мріяв бути… везучим, — крізь зціплені зуби видавив Ерік. Його вже починало трясти — сильно, нестримно, наче в лихоманці.

Вілена працювала блискавично. Подрібнила трави, змішала настій, додала кілька крапель темної рідини з герметичного флакона. — Пий. Швидше.

Він навіть не запитав, що це. Просто випив, ледь не захлинувшись. Смак був жахливим — гірким, пекучим, він обпікав горло, але вже за кілька секунд у грудях стало легше. Вона обережно очистила рану, нанесла густу темну мазь і поклала долоню поверх пов’язки.

Магія проявилася не одразу. Спочатку це було слабке мерехтіння, а потім глибокий червонуватий відблиск розлився під її пальцями. Жива, гаряча сила почала витягувати біль із його тіла.

Біль відступав, але на його місце прийшов нестерпний холод. Еріка затрясло так, що ліжко під ним почало ходити ходором.

— Це нормально?.. — прохрипів він, намагаючись вгамувати дрижаки. — На жаль, так. Організм виштовхує залишки отрути.

Вона накинула на нього ще одне важке покривало, але це не допомогло. Він продовжував тремтіти, наче тіло намагалося розлетітися на шматки. Вілена на мить завмерла. Вона дивилася на нього — не на гордого лорда, а на людину, яка згасала на її очах.

Рішення прийшло саме собою. Без жодного слова вона скинула плащ, відкинула край ковдри і лягла поруч, притискаючись до нього всім тілом. Тепло. Живе, справжнє людське тепло почало передаватися йому.

Вона натягнула ковдру поверх них обох, створюючи маленький кокон, захищений від усього світу. — Це тимчасово, — тихо, майже над самим вухом промовила вона. — Просто перетерпи.

Ерік хотів щось відповісти. Якийсь влучний жарт, щось про те, що він не очікував такого швидкого зближення… але не зміг. Його зуби зводило від холоду.

Поступово дрижаки почали вщухати. Дихання вирівнювалося, підлаштовуючись під її спокійний ритм. Тіло нарешті припинило виснажливу боротьбу, і він провалився в сон. Глибокий, темний і — вперше за цей довгий, кривавий день — по-справжньому спокійний.