Розділ 3. Несподівані гості

Вілена нахилилася ближче до пораненого. Рана виглядала значно краще: кров зупинилася, а краї вже почали затягуватися під цілющою дією її магічних відварів. Проте цього було замало для повного спокою.

— Не рухайся, — тихо наказала вона, навіть не дивлячись на нього. — Я навіть не намагався, — пробурмотів лорд Ерік, спостерігаючи за її зосередженим обличчям. — Ти думаєш про це.

Він ледь помітно усміхнувся, хоча це й завдавало болю. — І це теж під забороною? — Якщо твої думки заважають мені працювати — так.

Вона обережно торкнулася його плеча, перевіряючи температуру шкіри. І на коротку мить завмерла. Вони були занадто близько. Настільки, що вона відчувала його переривчасте дихання. Вілена різко відвела погляд, відчувши несподіваний внутрішній супротив. «Серйозно? — роздратовано подумала вона. — Він напівживий, а ти звертаєш увагу на таку дурницю?»

Вона затягнула пов’язку значно різкіше, ніж того вимагала ситуація. — Якщо ти вирішила мене добити — скажи одразу, — тихо видихнув Ерік, стиснувши зуби. — Не лести собі, — сухо відрізала вона. — Це було б занадто простою розв'язкою.

Раптом зовні пролунав шум. Тупіт багатьох копит, різкі команди, голоси. Вілена миттєво випросталася, напружена, як струна. — Ти когось чекав? — коротко кинула вона. — Якщо це не ти — то нікого, — відповів Ерік, намагаючись розгледіти щось крізь вікно.

Двері розчинилися без стуку. До маленької хатини майже одночасно увійшли кілька людей. Попереду — Майкл, чиє обличчя нарешті трохи розслабилося. За ним — літнє подружжя, у чиїх шляхетних рисах та гордовитій поставі легко вгадувалося походження Еріка. Далі — охорона та поважні лікарі в білосніжних накидках.

Тиша в кімнаті вмить змінилася. Вона стала офіційною, важкою і вкрай напруженою.

— Еріку, — Майкл швидко підійшов до ліжка. — Як ти? — Живий, як бачиш. Трохи втомлено, але звичним іронічним тоном відповів той.

Його мати видихнула так важко, ніби тільки зараз, побачивши сина притомним, дозволила собі дихати. — Хто це зробив? — різко запитав батько Еріка, оглядаючи скромне помешкання з неприхованою підозрою. — Потім, — коротко кинув Майкл. — Спочатку — його стан.

Один із придворних лікарів уже підступив ближче, дістаючи інструменти. — Дозвольте оглянути рану, милорде.

Вілена не відступила одразу. Вона перевела на лікаря свій прямий, спокійний погляд. — Обережно, — промовила вона рівним голосом. — Ви зараз не у своїх стерильних палатах.

Лікар на мить завагався, зустрівшись із цим зеленим поглядом, але все ж таки стримано кивнув. Вона зробила крок убік, проте не пішла. Вона спостерігала — уважно, критично, наче вчитель за недбалим учнем. Лікарі працювали швидко, обмінюючись короткими професійними фразами. Нарешті один із них випрямився.

— Рана серйозна, але оброблена… дивовижно добре, — визнав він, кинувши короткий погляд на Вілену. — Проте перевозити його зараз категорично заборонено. — Чому? — голос батька Еріка пролунав різко. — Існує величезний ризик повторної кровотечі, — пояснив лікар. — Найменший струс у кареті — і ми втратимо контроль над ситуацією.

Запала неприємна тиша. — Тобто він залишається тут? — холодно уточнив лорд-батько, озираючи заставлену травами хатину. — Так, — випередила лікаря Вілена.

Кілька поглядів одночасно звернулися до неї, але вона навіть не змінила виразу обличчя. — Якщо ви справді хочете, щоб він вижив. Пауза стала майже фізично відчутною. — Інакше можете забирати його просто зараз, — додала вона абсолютно рівно. — Результат буде швидшим, хоч і сумним.

Майкл тихо видихнув і прийняв рішення: — Він залишається.

Цього разу ніхто не наважився заперечити. Ерік, який до цього мовчки спостерігав за цією боротьбою авторитетів, ледь повернув голову. Його погляд знову знайшов її — і затримався довше, ніж того вимагала ввічливість.

— Вілена, значить… — тихо промовив він. Вона коротко глянула на нього. — Тепер ти знаєш моє ім'я. — Починаю розуміти, чому всі місцеві ходять саме до тебе. — Не всі, — спокійно відповіла вона.

І на мить між ними знову промайнула та сама іскра. Тиха, непояснена, але вже небезпечна для обох.