Частина 28 Володіти тобою

Я повернулася до покоїв, де ще пахло Каелем і тим, що між нами було минулої ночі — не просто спогад, а мовчазний договір, що тримав мене за живе.

Сидячи на підвіконні, я витягнула з кишені клаптик тієї дивної тканини — рештки світла, яке я ледве тримала в руках. Хлопець із Києва залишався десь у підземеллях, зв’язаний і мовчазний, а я — на межі між двома світами, двома правдами.

В голові крутилися запитання, на які не було відповідей. Чому він тут? Як опинився у цьому світі? І головне — чи справді це той самий Київ, який я пам’ятаю? Чи це ілюзія, пастка?

Відчуття роздвоєння, розриву між тим, ким я була і тим, ким тепер мусила стати, тиснули так сильно, що здавалося — ось-ось зламають мене.

У цей момент у кімнаті з’явився Лор. Без зайвих слів він сів поруч, споглядаючи мене уважно.

— Імператор наказав тримати тебе під наглядом, — сказав він спокійно, — але я не вірю, що ти просто інструмент.

Я подивилася на нього, і в цій миті між нами промайнуло щось — мовчазне визнання, що ми обоє — заложники цієї гри.

— Що ж робити? — тихо запитала я.

Лор мовчав кілька секунд, потім сказав:

— Виживати. І чекати моменту, коли можна буде змінити правила.

Я вдихнула глибше, намагаючись відшукати твердість всередині себе. Виживати. Це слово повторювалося, як мантра, але з ним приходило і розуміння — щоб змінити правила, потрібна сила, а сила зараз була не в мені.

— Каель… — прошепотіла я, — він думає, що я просто зброя. Частина його імперії. Але я не зброя. Я — людина. Леся. Інакше не було б сенсу боротися.

Лор уважно подивився мені в очі.

— Вони всі так думають, — сказав він, — поки не зрозуміють, що ти більше, ніж просто гравець у їхній грі.

Я відчула, як у грудях з’явилася тиха рішучість. Тепер я знала, що маю робити. Не просто виживати. А боротися — за себе, за свій світ, і за тих, хто в цій імперії ще не втратив людяність.

— Я не дозволю їм перетворити мене на інструмент, — прошепотіла я.

Лор кивнув і повільно встав.

— Тоді починаймо.

За вікном імперія продовжувала жити своїм життям, але для мене почалася нова битва — битва за свободу, за правду, і за власне я.
Я відчула, як моє серце б’ється швидше — це був страх, але водночас і адреналін, що підживлював кожен мій рух. Лор підійшов ближче і заговорив тихо, але рішуче.

— У нас мало часу. Той хлопець — це тільки початок. Є ще інші. Вони всі заблукали між світами, як і ти. І якщо ми не об’єднаємося, імперія просто знищить їх — і тебе теж.

Я подивилася на нього — в його очах не було брехні, тільки правда, яка боліла.

— Ти хочеш, щоб я допомогла їм? — прошепотіла я, не впевнена, чи хочу я цього.

— Так. Бо це твій світ так само, як і цей. І ми не можемо більше ховатися у темряві.

Я кивнула, відчуваючи, що це рішення змінить усе.

— Добре. Що далі?

Лор усміхнувся впертою усмішкою.

— Спершу — знайдемо інших. Потім — зламаємо правила цієї гри.

У цей момент двері раптом відкрилися, і до кімнати увійшов Каель. Його погляд миттєво зустрів мій, але я не відвернулася.

Він був близько, і я відчула, як напруга між нами знову піднялася.

— Ліаріє, — промовив він тихо, — ми маємо обговорити твої… плани.

Я не відступила.

— Мої плани — це моя боротьба за свободу.

Каель мовчки поглянув на Лора, потім на мене, і в його очах блиснула невидима боротьба між владою і почуттями.

Це була лише перша сторінка нової війни.
Каель стояв поруч, але його тіло було напружене, як струна. Його очі не відводилися від Лора — людини, яку він довіряв і призначив своїм охоронцем, але зараз між ними виникла невидима напруга, що роз’їдала його зсередини.

— Ти довіряєш йому більше, ніж мені? — раптом спалахнув Каель, голос твердий, але з нотками ревнощів. Він зробив крок вперед, щоб перекрити мені шлях. — Це ж твій охоронець. І ти говориш з ним так… ніби він може зрозуміти твої таємниці краще за мене.

Я відчула, як груди стискає суміш страху і розчарування. Каель бачив Лора не просто як охоронця, а як загрозу — і це була не просто політика. Це була ревнощі.

— Каель, — я тихо, але рішуче, — Лор — це не загроза. Він один із небагатьох, хто знає правду про мене. Ти ж теж хочеш зрозуміти, правда?

Каель ненадовго зупинився, погляд його став холоднішим, але в очах все ще палахкотіла іскорка гніву.

— Я не дозволю нікому ставити між нами прірву. Нікому.

І це було більше ніж просто застереження — це було обіцянкою, яка тягнула за собою важку тінь майбутніх конфліктів.
Каель різко випростався і дивився на мене з таким поглядом, що я відчула, ніби він хоче проштрикнути мене наскрізь.

— Леся? — його голос був холодним, але в ньому звучала рішучість. — Ти давно не Леся. Ти — Ліарія. І ти належиш мені.

Я змерзла від цих слів, ніби вони були лезом, що врізалося в мою душу.

Раптом Лор зробив крок вперед, намагаючись втрутитися.

— Імператоре, це не те, що ви думаєте, —

Та Каель миттєво повернувся до нього. За мить рука Каеля стиснула плечі Лора і притиснула його до стіни.

— Замовкни, — тихо, але загрозливо прошепотів Каель, — Я бачу все. І якщо ти ще раз спробуєш втрутитися, я нагадаю тобі, хто тут головний.

Лор мовчки підкорився, але в його очах з’явився холодний вогонь, який не міг сховати ніхто.

Каель повернувся до мене, голос став м’якшим, але все ще непохитним.

— Ти моя. І це не зміниться.
Я відчула, як у грудях знову піднімається той самий спротив — але тепер він був приглушений страхом і невизначеністю.

— Ти моя, — повторив Каель, — і я буду захищати тебе так само, як володіти.

Я не знала, що відповісти. Чи можна було пояснити йому, що я не просто річ, яку можна тримати в руках? Що всередині мене горить зовсім інше життя — з іншим ім’ям, іншими спогадами, іншою свободою?

Лор все ще стояв притиснутий до стіни, його очі не відводилися від нас, і я відчувала, що він готовий втрутитися, якщо ситуація вийде з-під контролю.