Частина 15 Чи справді я — всього лише людина?

Каель стояв переді мною, його погляд був зловісним, немов тінь, що накрила мою душу. Вітер продовжував бушувати навколо, рвучи волосся, але ми не рухались. Він мовчав, а я стояла, втупившись у нього, відчуваючи, як кожна клітина мого тіла болить від цієї внутрішньої боротьби. Він мав право знати, але я не могла дозволити собі розповісти.

— Ти не знаєш, хто ти, — повторив Каель, і в його голосі було щось таке, що змусило моє серце прискорено битись. Це була не просто зацікавленість. Це було щось глибше. — Але я знаю, що ти не просто людина. І це… це має значення.

Моя рука невільно стиснула кулак. З усіх слів, які він міг сказати, це була одна з тих, що різали гірше за ножа. Він знову торкнувся моїх меж, змушуючи мене, хоч і не бажала цього, почати задумуватись. Хоча я й знала, що саме ці думки він намагався мені нав’язати.

— Що ти хочеш від мене, Каелю? — я не могла стримати гостроту в голосі, хоча всередині мене щось сильно боліло від того, що він так на мене дивиться. — Щоб я стала твоїм інструментом? Твоєю зброєю? Моя сила, як ти її називаєш, ніколи не стане твоєю!

Каель трохи нахилив голову, мов уважно вивчаючи мене, його обличчя залишалося холодним, але погляд… погляд був настільки інтенсивним, що навіть від нього ставало спекотно.

— Ні, Ліаріє, — його голос став більш ніж жорстким. — Ти маєш значення не лише як сила, ти — частина чогось великого, чого я не зможу контролювати, поки не зрозумію. І я не дозволю тобі втекти. Ти залишишся, тому що не маєш вибору.

Ці слова вибили у мене землю з-під ніг. Я стояла, ковтаючи повітря, намагаючись оговтатись від того, що тільки що почувала. Що він відчуває? Що це за сила в ньому, що змушує його так тримати мене? Це не просто контроль. Це щось більше, щось схоже на тривогу, яку я не могла зрозуміти.

— Я не твоя власність, — відказала я, намагаючись віднайти хоч якусь силу в собі, щоб не здатися. Я відчувала, як серце б’ється в грудях, голос трохи здригається, але я не могла дозволити собі виглядати слабкою. — І навіть якщо ти хочеш, щоб я стала твоєю зброєю, я не буду. Ти ніколи не зможеш повністю мене контролювати.

Між нами повисла тиша, яка ніби затягувала і душила все навколо. Каель стояв переді мною, але його погляд більше не був просто холодним. Він був занадто серйозним, і в ньому було щось нове. Нічого не сказавши, він повільно зробив крок вперед, настільки близько, що я відчула його дихання на шкірі.

— Я не контролюю тебе, Ліаріє. І ти не будеш моєю зброєю. — Його голос був важким, і в ньому звучала якась невиразна погроза. Може, навіть обіцянка. — Ти — частина моєї битви. І я не дозволю нікому, навіть тобі, її втратити.

Я намагалася втримати себе. Це була гра. Гра в контролі і силі, і в цій грі я не могла програти.

Мій погляд став рішучим, коли я повільно підняла голову.

— Ти думаєш, я здамся? Ти не зрозумів, що я не буду слугувати твоїм планам, навіть якщо це означає втратити все?

Каель не відповів. Він просто дивився на мене, і я відчула, як його погляд пронизує мене наскрізь. Здавалось, що він намагається зрозуміти, чи я кажу правду, чи це ще один обман.

І тоді, в цю мить, коли ми були на межі, все раптово змінилося. Туман з-за дверей розвіявся, і я почула гучний гуркіт, що розірвав повітря. Ми не були одні. Хтось підійшов.

І це була не випадкова поява. Хтось навмисно підійшов.

Каель миттєво вивів меч, і я зрозуміла, що це не просто випадкова атака. Це була небезпека. Щось зловісне.

Я відчула, як моя рука знову стиснулась у кулак. І цього разу я вже не відчувала страху. Це була моя сила, і я відчувала, що я готова її використовувати.
Слова Каеля, що залишалися в повітрі, стали важкими, але я не могла дозволити собі потонути в їхній тіні. Кожен його погляд, кожен рух здавався настільки холодним і точним, що я почала сумніватись у своїх почуттях до нього. Він не був тим, ким я його уявляла. Це був не просто правитель, не просто жорстокий імператор. Його сила була у ньому, вона йшла зсередини, не показуючи слабкості, але водночас вона мала свою темну сторону — контроль, який я не могла змиритись із.

Я підняла голову, відкидаючи туман у свідомості, і зустріла його погляд. Він не сказав нічого, але його очі говорили більше за будь-які слова. І, здавалося, все навколо них завмерло. Дійсно, ми перебували в цій пастці, кожен із нас тягнув свою нитку, але жоден не збирався відпустити її.

Тоді знову той звук — хрускіт, який порушив тишу. В повітрі запахло чимось чужим і холодним. Каель миттєво знову вивів меч, він був готовий до бою, але цього разу його погляд став напруженим. Здається, він відчув те саме, що й я. Щось не так.

— Ти відчуваєш це? — його голос став різким, але не злий. Це було попередження.

Я кивнула, намагаючись зібрати свої думки. Відчуття небезпеки повисло в повітрі, немов важкий туман, і, навіть незважаючи на мої спроби не піддаватися страху, я не могла його повністю ігнорувати. Вогонь в моїх жилах погас, замість нього з’явилася холодна байдужість. Я була готова до будь-чого, але, мабуть, цього разу мої сили були недостатні.

І тоді їхні фігури з’явились з темряви, як тіні. Троє темних постатей, в червоних плащах, з мечами у руках. Занадто швидко, занадто точно — вони наближались до нас, без жодного слова.

Каель відреагував миттєво, його рухи були вражаюче швидкими, і я навіть не встигла помітити, як він вже виборов двох з них. Ті, хто залишився, тільки підняли свої мечі і пішли в атаку. І я теж не могла залишитись осторонь.

Зібравшись з силами, я кинулася вперед. Щось всередині мене спалахнуло, і я відчула, як мої руки розгортаються в тіньову енергію. Їхня маса була неосяжною, але я відчула, що це моє. Перший демон задерев’янів від болю, коли моя сила рванула крізь нього. Мої руки боліли, але це вже не мало значення. Вітер завив, наче мій власний гнів виривався назовні, зливавшись з силою темряви, що я не могла контролювати.