Розділ 24

Ми піднялись ліфтом на сьомий поверх, де розташовувалися офіси, зокрема й бухгалтерія. Леся дорогою розповідала, що знаходиться на кожному поверсі: вище над нами — кабінет боса, головні конференц-зали та інші важливі кабінети.

Ми зайшли до одного з кабінетів, і Леся почала розпитувати мене та водночас розповідати про компанію. На диво, її все влаштовувало, і вона навіть зазначила, що до кінця дня можна буде підписати договір. Я була приємно здивована і схвильована водночас. Усе складалося так швидко і так добре, що аж не віриться.

Після цього Леся показала мені весь поверх, на якому я, в основному, працюватиму. Вона провела екскурсію по зоні відпочинку для персоналу, вбиральнях і невеликій кухні. Потім ми вирушили до бухгалтерії. Леся підійшла до кабінету головного бухгалтера, постукала, і зсередини пролунав голос, який дозволив увійти.

— Степане Григоровичу, я привела до вас новеньку, — сказала вона, відчиняючи двері так, щоб він одразу побачив мене.

— Ну тоді хай заходить, — відповів чоловічий голос із кабінету.

Леся широко відчинила двері, і я ступила всередину, сама дівчина побажала мені успіху та сказала, щоб я зайшла до неї в кінці робочого дня за контрактом.

Кабінет головного бухгалтера виглядає солідно: велике вікно на всю стіну, через яке відкривається вид на місто, стіл з комп'ютером і кілька стільців для відвідувачів. Біля стіни — полиці з папками й документами.

За столом сидів чоловік середнього віку з суворим, але доброзичливим виразом обличчя. Він підняв погляд від паперів і уважно подивився на мене.

— Ванесса Гордієнко, так? — уточнив він.

— Так, це я, — кивнула я, намагаючись тримати голос рівним, хоча хвилювання дало про себе знати.

— Дуже приємно, — сказав він, жестом запрошуючи сісти. — Я Степан Григорович, головний бухгалтер. Як вам офіс?

— Чудово, все дуже сучасно і зручно, — відповіла я, намагаючись виглядати впевнено.

— Добре, це важливо. Ви будете працювати в нашій команді, сподіваюся, швидко увіллєтесь у процес. Леся вам усе розповіла?

— Так, вона провела мене поверхом, — підтвердила я.

— Гаразд, — продовжив Степан Григорович. — Ви будете займатися первинною документацією: рахунками, актами, накладними. Спочатку все здавати на перевірку старшому бухгалтеру, Марії. Вона введе вас в курс справ.

Я кивнула, намагаючись запам'ятати кожне слово.

— У нас дружний колектив, але робота відповідальна. Якщо будуть питання — не соромтеся звертатися, — додав він. Потім, натиснувши кнопку на телефоні, викликав когось до кабінету.

За кілька секунд у двері постукали, і увійшла дівчина приблизно тридцяти рлків з короткою стильною зачіскою та доброзичливою усмішкою.

— Маріє, знайомся, це наша новенька, Ванесса, — сказав він із легкою посмішкою.

— Дуже приємно, Ванессо, — привітно сказала Марія, потискуючи мені руку.

Марія вивела мене з кабінету і почала показувати моє робоче місце. 

— Ось тут твоє місце, — Марія вказала на стіл біля вікна. — Комп’ютер налаштований, всі потрібні програми встановлені. Зліва — я, справа — Ігор, наш фінансовий аналітик. Якщо щось потрібно, не соромся питати.

Я сіла за стіл, відчуваючи хвилювання. Місце було просторе, зі зручним стільцем, а на моніторі вже світилася система обліку. Поряд лежала стопка документів.

— Почнемо з чогось простого, — Марія поставила переді мною кілька накладних. — Введеш ці дані в систему. Я на початку все покажу.

Я провела кілька годин за введенням документів, і я швидко зрозуміла, що робота вимагає максимальної зосередженості. Але Марія була терплячою, і кожен мій крок пояснювала до дрібниць. 

Ближче до обіду Марія запропонувала зробити перерву.

— Зайдемо до кухні. У нас тут непогана кава, різні види чаю і завжди щось смачненьке до них, а потім підемо в кімнату відпочинку, — сказала вона з усмішкою.

Заварили собі каву, взяли печиво та по дві цукерки кожна. Потім попрямували до кімнати і присіли на зручний диван біля вікна.

— Ну, як тобі початок першого робочого дня? — запитала Марія.

— Навіть не знаю. Все сталося так швидко, що я досі в шоці. Але я старатимусь швидко вникнути в справи і не приносити тобі зайвих проблем, — відповіла я, обережно тримаючи чашку з кавою.

— Та що ти, про які проблеми? Кожен з нас проходив через це. Ось тільки мені тоді дісталися такі наставники, що й ворогу не побажаєш. Тобі пощастило зі мною, — підморгнула вона, а потім, зробивши ковток кави, додала: — Але зачекай… Так швидко? Зазвичай кандидатуру затверджують за кілька днів.

— Так? Зрозуміло. Я просто тільки сьогодні зранку отримала повідомлення, що мене затвердили, і одразу приїхала сюди…

— Дивно. Може, у тебе таке круте резюме, що вирішили забрати тебе ще «гаряченькою», поки не передумала?

Ми обидві розсміялися.

— Але я рада, що нам привели когось адекватного, — продовжила Марія. — Більшість помічників взагалі не розуміли, що вони помічники, і тому їх швидко звільняли. Тож я не знаю, чому вони тебе взяли так швидко, але головне, що це не якась «папина доця».