Розділ 22

Я здригнулася та різко повернула голову в бік, і саме це стало моєю найбільшою помилкою. Обличчя Олександра було настільки близько, що мої губи мимохідь торкнулися його щоки. Я завмерла з широко розплющеними очима, забувши, як дихати.

На його вилицях напружено виступили жовна. Олександр повільно повернув голову, і наші носи ледь зіткнулися. Наші погляди зустрілися, і за мить його очі повільно опустилися до моїх губ.

— То ти не проти? — його голос був низьким і густим, здавалось, він проникав у саму глибину мене.

— Не проти чого?.. — повільно кліпнула я, а потім, миттєво отямившись, різко відхилилася назад. — Ні! — гулко заперечила я ті слова, які він, безсумнівно, прочитав у телефоні. — Я не те мала на увазі.

— Невже?..
— Я це написала їй, аби… Та, по суті, яка тобі різниця? Не чіпляйся до слів.

Губи Олександра розтягнулися в усмішці. Але все ж він подався назад і випростався. Його дихання було настільки гарячим, що я навіть не помітила, як від його одягу віє холодом.

— А я вже думав, що ти вирішила перейти на новий рівень у наших стосунках.

— Яких це стосунках? — оторопіла я. — У нас із тобою немає жодних стосунків.

— Помиляєшся. У нас є стосунки. І вони набагато глибші…

Я пирхнула, відвела очі, намагаючись приховати свої емоції.

— Занадто самовпевнено звучить з вуст тимчасового фіктивного хлопця в минулому часі.

— Дуже самовпевнено звучить із уст моєї дівчини, що у нас немає стосунків, коли вона вся палає, а її тіло відкликається на мене.

Не чекаючи моєї відповіді, він розвернувся й попрямував до кухні. Я ледве не задихнулась від його впевненості в собі. Знову поглянула на нього і лише тепер помітила, що увесь цей час він тримав у руках два величезних пакети з продуктами.

Шия почала нити від незручного положення, тож я відвернулася, більше не дивлячись у бік кухні. Але звуки звідти все одно долинали до мене: шурхіт пакетів, відчинення холодильника, дзюрчання води, дзвін каструлі й посуду.

Ставало незручно від думки, що чоловік зараз готує для мене їжу в моїй кухні. Навіть кілька тарілок, що залишилися в раковині, додавали ще більше сорому. Хоча я знала, як може виглядати справжній безлад на кухні, моя все ж була у відносному порядку. Але біля ідеального Олександра здавалося, що навіть блискучо чиста кухня могла здатися недостойною його уваги.

Мене розривала цікавість, і я знову легенько повернула голову, наскільки це було можливо. Погляд одразу натрапив на нього. Олександр сидів на маленькій табуретці, з підкачаними рукавами сорочки, і чистив картоплю. Це, мабуть, найкраще видовище, яке я коли-небудь бачила: чоловік на кухні готує їжу… 

У мене просто немає слів, щоб це описати. Здається, одного цього достатньо, щоб захотіти вчепитися в цього чоловіка і більше ніколи його не відпускати.

Зловивши себе на таких думках, я сильно закусила губу і відвернулася. Через якийсь час почула, як Олександр поставив каструлю на вогонь, а невдовзі по квартирі почали розноситися божественні запахи картоплі та сосисок. Рот наповнився слиною, і чекати ставало все важче. 

Пролунали кроки, і через кілька секунд навпроти мене стояв Олександр — і, що мене неабияк порадувало, не сам. У його руках була тарілка з ароматним картопляним пюре та трьома сосисками.

Він усміхнувся, дивлячись на моє урочисто-щасливе обличчя, і простягнув мені тарілку. Я без вагань взяла її й уже хотіла спробувати хоч один шматочок, але голос Олександра мене зупинив.

— Не забувай, що воно ще дуже гаряче. Чи, може, краще забрати від тебе? Бо я вже починаю хвилюватися за твій язичок…

Я швидко закивала і почала активно дмухати на їжу, перш ніж насолодитися першим шматком. Здавалося б, така проста страва, а так смачно!

Я навіть не помітила, як диван поруч зі мною прогнувся — Олександр сів поруч. 

Змушуючи себе відірватися від тарілки, я помітила, що він не їсть, а просто сидить і уважно дивиться на мене. Від такої уваги я мало не захлинулася, але, зрештою проковтнувши і прокашлявшись, запитально здійняла брови.

— Чому ти так дивишся на мене? — спитала я, то витираючи обличчя, то заправляючи волосся за вухо.

— Як? — вкрадливо запитав він, схиливши голову і дивлячись на мене з-під вій.

— Наче з'їв би мене замість цієї сосиски. Може, ти голодний?

— Я дуже голодний, — відповів він таким тоном, що мене різко кинуло в жар.

По шкірі пробіг табун мурах. Я важко проковтнула і поспішила відвести очі від його гарячого, темного погляду. Опустила тарілку на коліна та прочистила горло.

— Я втомилася і хочу спати, — тихо промовила я.

Хвилину нічого не відбувалося. Я вже збиралася щось сказати, коли він забрав тарілку з моїх колін і раптово підхопив мене на руки. Я вдихнула, насолоджуючись ароматом його парфумів, змішаних із запахом його тіла. Міцно трималася, зчепивши пальці за його шиєю.

Олександр відніс мене до спальні і посадив на край ліжка так, щоб мої стопи звисали. Коли він випрямився, його долоня ніжно провела по моїх лопатках, викликаючи хвилю тремтіння по всьому тілу.