Розділ 15

Олександр поклав долоню мені на поперек, і це не залишилося непоміченим. Підштовхнувши мене до столу, він допоміг сісти, а сам зайняв місце поруч, спокійно глянувши на жінку зі світлим волоссям, яка хвилину тому зверталася до нього. Вона незадоволено стиснула губи, прожигаючи Олександра поглядом. Я мимоволі помітила схожість між нею та Ігорем.

— Ти, сестро, так піклуєшся про моє оточення? — рівним голосом запитав Олександр і, передавши мені меню, нахилився ближче. — Обирай, що захочеш.

Його губи були так близько до мого вуха, що мурашки миттєво прокотилися по всьому тілу. Ледве помітно кивнула і, під поглядами всіх присутніх, зосередилася на меню.

— Я, як твоя старша сестра, звичайно, переживаю за те, з ким ти зв’язався…

Відчувала шкірою, як жінка дивиться на мене, але продовжувала робити вигляд, що захоплено вибираю страви. Хоча, чесно кажучи, назви страв розбігалися перед очима, не даючи можливості прочитати бодай щось.

— Ти не моя мати. І син у тебе вже є, раджу тобі більше цікавитися його оточенням і… поведінкою. До речі, племіннику, що з обличчям? — сухо запитав Олександр, наче справді не знав.

— Спіткнувся, — буркнув Ігор, спідлоба зиркаючи на нас.

— Скільки тобі вже говорили — дивись під ноги, а не в телефон, — сказав Олександр, не відводячи пронизливого погляду від племінника. Дивно, як він досі не заморозив його ним.

— Наступного разу так і зроблю, — стримано процідив Ігор.

— Саша, і це все, що ти скажеш? Ти зовсім не цікавишся сім'єю, — обурилася мати Ігоря.

— Чого ж, я дуже цікавлюся… Люба, ти вибрала? — його увага знову повернулася до мене, змушуючи підвести очі. Він щось вичитав у моєму погляді і нахилився ближче. — Мені вибрати за тебе?

Я знову кивнула, покладаючись на його смак, адже сама могла б лише навмання тицьнути пальцем у перший-ліпший рядок, а зовсім не хотілося випадково замовити суп із жаб'ячими ніжками. Олександр ніжно посміхнувся, відсторонився й підняв руку, покликавши офіціанта.

— Нам два каре телятини з печеною картоплею, легкий овочевий салат, на десерт один фондан і два келихи Шатонеф-дю-Пап, — повільно й упевнено промовив Олександр, віддаючи офіціанту меню.

Офіціант, все записавши, повідомив, за скільки часу буде готове наше замовлення, і пішов. Олександр повернувся до мене і, несподівано, накрив мою долоню своєю теплою й надійною рукою.

Ще вчора я тікала від нього, а сьогодні шукаю в ньому захист. Серед цієї компанії та колинього мені було некомфортно, і присутність Олександра відчувалася як ковток води в пустелі. Я все ще ловила на собі погляди інших, коли чоловік старший за матір Ігоря, що сидів по ліву сторону від Інни Анатоліївни, заговорив:

— Олександре, ти не познайомиш нас зі своєю супутницею? — запитав чоловік, звернувши увагу на мене.

— Так. Ти їй, сподіваюся, розповідав про нас? — втрутилася сестра Олександра, попиваючи вино.

— Беріг її психіку. Але сподіваюся, після знайомства апетит у неї не пропаде, — відповів Олександр.

— Твої жарти — це окремий вид мистецтва, — уїдливо посміхнулася жінка.

— Я хіба жартував?.. Люба, з бабусею ти вже знайома. Ось ця красномовна жінка — моя сестра Тетяна, поруч із нею її такий же «красивий» син Ігор, — промовив Олександр, вказуючи на них, а потім перевів погляд на чоловіка біля бабусі. — Це брат мого батька Дмитро, його дружина Ганна і син Тимур. Сім'я Соболів невелика, але її цілком вистачає, щоб бачити всіх раз на місяць. А це моя кохана дівчина, Ванесса. Любити її не обов'язково, але поважати — безумовно.

— Приємно познайомитися, — промовила я з нервовою посмішкою.

Презентація Олександра викликала різні емоції за столом. Інна Анатоліївна похвально посміхалася, тоді як Тетяну та її сина мало не вивертало від злоби.  Не приємна вона жінка, і стосунки з братом у неї, теж не найкращі. Натомість дядько Олександра, Дмитро, та його дружина не виказували якихось особливих емоцій — вони лише спокійно й з цікавістю спостерігали за мною. Тимур, як я зрозуміла, двоюрідний брат Олександра, був наймолодшим із присутніх і, здається, розважався, спостерігаючи за всім.

За столом чоловіки раптом заговорили на робочі теми, і Тетяна вже не намагалася мене підколоти — тільки холодний погляд свідчив про її неприязнь, як і у її сина. Нам почали приносити страви, і на якийсь час увага переключилася на їжу. Я була настільки захоплена смаком страв, що припинила звертати увагу на погляди.

— Ти, мабуть, ніколи не була в таких закладах, — поблажливо посміхнулася Тетяна. Якби я вже не знала її ставлення до мене та брата, то не сприйняла б це як спробу мене принизити. Але тепер я розуміла, що саме це вона і намагається зробити.

Після її слів їжа точно не полізла б мені в горло. Я була вдячна, що встигла проковтнути свій шматок, перш ніж вона висловила свої зауваження. Дмитро і Олександр замовкли, а чоловік поруч зі мною випрямився, кинувши суворий погляд на сестру, який Тетяна мужньо витримала.

— Знаєш, Тетяно, якби не гроші нашого покійного батька й діда, то в свої сорок навряд чи змогла б відвідати навіть Макдональдс.

Тетяна почервоніла від його слів і вже, мабуть, хотіла щось відповісти, але її перебила Інна Анатоліївна.