Розділ 14

Не розумію, як я пропустила той момент, коли його долоня лягла мені на потилицю, а губи накрили мої. Я забула, як дихати. Втративши відчуття реальності, вчепилася пальцями в руку Олександра.

Було б розумно вирватися з його обіймів і дати ляпаса, але моє тіло стало настільки млявим, що я фізично не змогла б це зробити.

Серце шалено виривалося з грудей, все всередині стиснулося, і коли я інстинктивно привідкрила губи, щоб вдихнути, Олександр сприйняв це по-своєму. Він поцілував мене по-справжньому — глибоко, з напором, наче прорвало дамбу. Почуття завертілися у шаленому вихорі, і я заплющила очі, поринувши в цей момент. Це не був мій перший поцілунок, але це був перший поцілунок, що вибухнув у мені вулканом емоцій.

З мене вирвався чи то стогін, чи видих, і в цю ж мить, Олександр здригнувся всім тілом. Його реакція щось вибухнула в мені. Вперше хтось так реагує на мене. І вперше я на когось так реагую.

Олександр першим відірвався від мене, його велика долоня обхоплювала мою шию. Гаряче дихання, з його уст, розпалювало не лише мої губи, а й вогонь десь глибоко в серці.

— Що ти зробив? — видихнула я сиплим голосом.

— Поцілував свою дівчину.

— Я не твоя дівчина… — зажмурила очі, важко ковтнувши, намагаючись перевести дихання.

— Моя. Ти моя дівчина, Ванессо.

— Тільки сьогодні. Тільки перед твоїми родичами. А зараз їх тут немає…

— Ти готова? — запитав він, переводячи тему. Відсторонився і, не чекаючи моєї відповіді, вийшов з авто. Дав мені можливість привести свій вигляд та зачіску в норму, потім відчинив двері з мого боку. Простягнув руки, допоміг вибратися з машини, підхопив мене, як дитину, і обережно поставив на землю.

Задерла голову і потонула в його темних кавових очах. Олександр не відпускав мене, а я не відштовхувала. Чомусь наша близькість не відчувалася неправильною. Щоки горіли від сорому, а тіло мимоволі тягнулося до нього. Вії затремтіли, і хотілося заплющити очі, коли його пальці легким рухом заправляли волосся за вухо.

— Ні, — похитала я головою.

— Ні? — Олександр підняв брову, спопеляючи мене уважним поглядом.

— Я не готова, — зрештою відповіла я на його питання.

Губи Олександра стиснулись, і, провівши великим пальцем по моєму підборіддю, він опустив погляд на мої губи. Торкнувшись краю нижньої губи, не відводячи очей, він тихо промовив:

— Я буду поруч.

Його впевнений голос огорнув мене. Через секунду він знову дивився мені в очі. Не відводячи погляду, Олександр з'єднав наші долоні, переплівши пальці, і рішуче повів у бік закладу.

«Етоль» розташовувався в центрі міста, на широкому провулку з численними магазинами і місцями для прогулянок городян. Фасад закладу був зведений зі світлої цегли, кілька поверхів були повністю відведені під ресторан. З великих вікон линуло тепле світло, яке додавало особливої атмосфери в цей холодний вечір, а приємна музика долинала навіть на вулицю.

Навколо закладу простягалася огорожа заввишки близько метра, прикрашена прямокутними декоративними ліхтарями. За огорожею розташувалися столики, які влітку завжди були популярними. Зараз же тільки дві сміливі пари сиділи за ними, зігріваючись гарячими стравами, алкоголем, пледами та коханням, що вирувало між ними.

Ми прямували всередину закладу, де було більше відвідувачів і значно тепліше. Нас привітала адміністратор, і Олександр став позаду мене, обпікаючи диханням, поки допомагав зняти пальто та шарф. Не відпускаючи моєї долоні, він повів нас до столика в іншому кінці залу.

Я вперше побачила заклад зсередини, і це було неперевершено. Безліч столиків, розташованих у три ряди, були на комфортній відстані один від одного. Білі скатертини, свічки та інтер'єр у коричневих і бежевих тонах створювали затишну атмосферу. А аромат пряної їжі, випічки та десертів змішувався із запахом живих квітів, які стояли на кожному столі, приводячи мої рецептори в екстаз.

Захоплена оглядинами, я й не помітила, як ми підійшли до нашого столика. Він був трохи більшим, адже за ним уже сиділо шестеро людей.

Я одразу впізнала бабусю Олександра та Ігоря… Хлопець завмер, напружився й, не вірячи своїм очам, дивився на мене. Я ж уникала його погляду, міцно стискаючи руку Олександра. Він залишався спокійним, наче й не було вчорашньої сцени, коли він відкидав свого племінника від мене та зарядив йому в носа, який зараз мав не найкращий вигляд.

Інна Анатоліївна підвелася і, під зацікавленими та трохи нудьгуючими поглядами всіх, підійшла до нас. Несподівано для всіх, а особливо для мене, вона обійняла мене. Жінка була трохи вищою за мене, тому це їй вдалося без проблем.

— Люба, я так рада, що ти все-таки прийшла, — промовила жінка приємним голосом. Я була змушена теж обійняти її, і повинна зізнатися — я б навіть хотіла залишитися в цих обіймах трохи довше. А приємний аромат, що йшов від жінки, тільки посилював це бажання. Але я не звикла до такого теплого та ніжного ставлення від незнайомої людини, особливо в такій цікавій компанії.

— Я теж, — прошепотіла я.

Інна Анатоліївна відсторонилася й тепло мені посміхнулася, від чого стало трохи спокійніше. Вона повернулася до внука й теж обійняла його, для чого Олександру довелося добряче зігнутися. Це виглядало… надзвичайно мило й тепло. Серце защеміло, коли він посміхнувся бабусі й тихо відповів на її шепіт.