Розділ 8

Кілька секунд я стояла нерухомо, шоковано витріщаючись на те, як Ігор повалився на підлогу від одного потужного удару, викрикуючи та згинаючись від болю. Кров, що стікає з його носа, не була настільки протверезливою, як силует чоловіка, який загородив мене від нього. Але справжнім потрясінням стало те, що в цьому чоловікові я впізнала незнайомця, якого кілька годин тому вдарила між ніг.

Чоловік повернувся до мене, його погляд лише мимохідь ковзнув по моєму тілу, і вже за мить він зняв куртку з плечей та накинув її на мене. Мої очі розширилися від усвідомлення, і я поспішно запахнула краї куртки, ховаючи оголене тіло.

— Дядько Саш... Що ти тут робиш?.. — пролунав голос Ігоря.

Спантеличено я знову підняла погляд на чоловіка. Дядько? Це він йому розказав, де я живу? Але як таке можливо?

— Пташка на вухо цвірінькнула, що мій племінник шукав мою дівчину. Ось і мені стало цікаво, навіщо ти тут? — промовив Олександр, продовжуючи стояти переді мною, захищаючи своїми міцними плечима.

— Дівчина?.. — мертвим голосом перепитав Ігор.

— Так, Ванесса, моя дівчина. Ти в цьому сумніваєшся? — загрозливо просичав Олександр крізь зуби, не відводячи погляду від Ігоря.

— Ні-і-і… — боягузливо протягнув Ігор, відповзаючи в бік виходу.

— Чудово, — холодно промовив Олександр, у два кроки підійшов до племінника й грубо підняв його за комір шкірянки. — Якщо ти ще раз дозволиш собі хоча б доторкнутися до неї, ти побачиш іншу мою сторону… Второпав?

— Т-так, — стогнучи, кивнув Ігор.

Олександр відпустив його, і Ігор похитнувся, але втримався на ногах. Відступив назад і кинув на мене ненависний, але боязкий погляд, після чого покинув квартиру, тримаючись за носа. Олександр прослідкував за ним і зачинив двері, прокрутивши замок.

Ці два клацання привели мене до тями. Увесь цей час я тремтіла, притискаючи його куртку до оголеного тіла, боячись зробити зайвий гучний вдих.

Олександр повернув голову в мій бік і вп'явся в мене поглядом. Повітря між нами було переповнене напругою, і запахом металу. Він зробив крок до мене, і я закам'яніла, коли Олександр нахилився і простягнув руку до моїх ніг. Я боялася дотику, але чоловік не торкнувся. Замість цього він підняв рушник і накинув його мені на голову.

— Висушися і одягнися, а потім поговоримо, — промовив Олександр рівним тоном.

Я не вагаючись ні секунди, обійшла його й поквапилася до кімнати на тремтячих ногах, зачинивши за собою двері. Проклинала усе і всіх за відсутність замка, через що з величезною напругою швидко одяглася. 

З чоловічою курткою в руках я вийшла з кімнати, знаючи, що за дверима мене чекає він…

Я знайшла Олександра на кухні. Завмерла, дивлячись на його широкі плечі та м'язи, приховані під кофтою, яка або була замала, або він був надто великим. Не одразу помітила, що чоловік щось робив, поки Олександр не повернувся, і в його руках не виявилася кружка.

— Сідай, — сказав він, вказуючи на невеликий столик.

Не маючи сил перечити, я пройшла й сіла на один вільний стілець, напружено та з цікавістю спостерігаючи за тим, як чоловік сів навпроти і поклав переді мною гарячий чай із м'ятою.

Я, скориставшись нагодою, простягнула йому куртку. Коли Олександр взяв її в руку, помітила на кісточках свіжі садна. Закусила губу зсередини, відчуваючи провину, але ніяк не прокоментувала це.

— Ти вся тремтиш, випий гарячого і заспокойся.

— Звучить як наказ, — тихо промовила я, просунувши пальці в круглу ручку кружки.

— Якщо це змусить тебе заспокоїтися, вважай, як хочеш.

Я не хотіла відповідати, і коли він більше нічого не сказав, я підхопила хвилю мовчання. Зосередилась на кружці з м'ятним чаєм. У голові крутилося безліч запитань, і кожне з них породжувало ще більше. Але я продовжувала мовчати, вибираючи, яке з них задати першим, поки обережно пила з кружки.

Я не могла весь час дивитися лише в зелену рідину, і тому погляд усе частіше притягувався до зчеплених чоловічих рук на столі. Думала, що наші шляхи більше не перетнуться, але навіть не здогадувалася, що це станеться і щей так скоро.

Відставила кружку і, набравшись сміливості, підвела очі. Ковтнула слину і наповнила рот повітрям перед тим, як поставити своє перше запитання, яке турбувало мене найбільше в цей момент.

— Як ви мене знайшли?

Олександр прищурив свої очі кольору еспресо.

— Я відповім на твоє запитання, якщо в обмін ти будеш винна мені бажання, — виставив свої умови Олександр.

— Це якось по дитячому, — видихнула я, не наважуючись грати в цю небезпечну гру.

— Це моя умова, — знизав він плечима, не відводячи очей від мене.

Лише одне питання… Одне бажання…

— Добре. Відповідайте, — процідила я, стиснувши руки в кулаки.

— Ти вже це чула. Мій племінник дав твої дані, і завдяки їм мені було легко знайти, де ти живеш.

— Але як ви дізналися, що це саме мої дані? Навряд чи ви б приїхали до дівчини свого племінника, — нахмурилась я.