Розділ 7

— Ванессо, — пролунав голос Ігоря у слухавці.

— Привіт, мені Віка казала, що ти дзвонив, — легко відповіла я.

І хоча це так звучало, насправді ні краплі легкості не було. Кожне слово давалося з великим зусиллям, а придушувати тремтіння в голосі коштувало титанічних зусиль.

Кілька секунд у слухавці панувала тиша.

— Так, Ванессо, я дзвонив і не один раз, — різко відповів Ігор, з такою інтонацією, що вчорашня я, яка ще не знала про зраду, засоромилася б і почала просити вибачення.

Ігор часто використовував цю інтонацію, щоб я відчувала себе винною і зобов'язаною зробити все можливе, аби він мене пробачив. Кажуть, люди не змінюються, але від вчорашньої мене вже нічого не залишилося.

— Я бачила. 

З кожним словом, сказаним йому, мені ставало все болючіше. Здавалося, що я промовила дуже мало, але для мене це виявилося занадто. Я змінилася.

Я більше не хочу дозволяти себе ображати й ставити інших на перше місце, забуваючи про себе. Як би не було спокусливо познущатися й так само, як Ігор, водити його за ніс… Але я виявилась слабкою…

З іншого боку, що заважає мені зробити вигляд, що в мене давно є коханець?

— І це все, що ти мені відповіси? — розлютився Ігор, але досі грав роль, ніби нічого не знає.

— Ігор, ми більше не можемо бути разом, — сказала я, до болю закусивши губу.

У слухавці лунало лише його важке дихання.

— Ти мене кидаєш по телефону? А як же твоє кохання? Зникло?

— Я покохала. І зрозуміла, що те, що було між нами, — це зовсім не кохання.

— І з ким же це ти зрозуміла, що таке кохання?

— Це не важливо. Важливо те, що я хочу розійтися. Мені з тобою було весело, але більше не шукай мене. Бувай… — сказала я і вимкнула слухавку.

І поки він не подзвонив, я встигла заблокувати його й видалити з контактів. Але, оскільки ми живемо в сучасному світі, мені також довелося заблокувати його в усіх соцмережах та месенджерах. І так само — всіх його знайомих, а потім і взагалі закрити всі свої акаунти. Єдина, кого я залишила, — це Віка. Вони не повинні здогадатися, що я про них знаю.

Закінчивши все це, я кинула телефон на диван і, відкинувшись на спинку, заплющила очі. Груди важко здіймалися, і біль у серці поступово вщухав. Півгодини я сиділа із заплющеними очима, намагаючись відключити думки.

Я більше нічого, крім пустоти та тупого болю, не відчувала.

Після душу стало трохи легше. Холодна вода привела мене до тями, ніби змивши минуле життя. Завернувшись у білий рушник, який ледве прикривав стегна, я вийшла з ванни, і тіло покрилося сиротами від прохолодного повітря.

Я здригнулася від різкого, пронизливого дзвінка у двері. Видихнула, згадавши, що замовила доставку продуктів та побутової хімії. Пролунав ще один дзвінок. Я не встигла знайти чисті речі в коробках, думала зробити це після душу, але, схоже, час минув швидше, або кур'єр приїхав раніше. Тому відчинила двері в тому, в чому була.

Я завмерла й хотіла вже швидко зачинити двері, але Ігор, який стояв за ними, був сильніший та спритніший за мене.

— Ігор… Ти що тут робиш? — мій голос затремтів, як тільки чоловік зачинив двері, загороджуючи мені шлях. Розлючений і почервонілий Ігор лякав. Він мовчки зробив крок до мене.

Я теж відступила на крок, притискаючи тканину рушника до себе.

— Ігор…

— Думала, зможеш ось так мене кинути?

— Ігор, ти мене лякаєш… — прошепотіла я, притискаючись до стіни. 

Ігор швидко підійшов і замкнув мене по обидві сторони, спираючись руками на стіни.

— Лякаю? Бійся. Що, немає твого хахаля, щоб захистити таку підстилку, як ти?

— Як ти дізнався, де я живу?.. — тремтячими губами запитала я, намагаючись подумати, як втекти.

— Мій дорогий дядько допоміг дізнатися, де знаходиться моя дівчина, яка раптом перестала відповідати на дзвінки, — він нахилився ближче, і його голос став ще більш загрозливим. — Я сильно переживав, що з нею щось сталося. Адже, як виявилося, у гуртожитку тебе вже немає кілька днів…

Звідки в нього є зв'язки, щоб дізнатися, моє місце знаходження?

— Ооо, бачу питання в твоїх очах. Так, я не бідний хлопчик, а багатий, — сказав Ігор з насмішкою. — Що, жалієш, що лягла під старигана, маючи під боком багатого хлопця? Ну що ж, я добрий. Раз ти вже «розтягнута», то лагідним бути не доведеться. Я все забуду, якщо ти покажеш, чого навчилася.

Страх сковував моє тіло від його слів і рук, що лягли на мої стегна. Я проскуліла і розкрила рот, щоб заволати, але долоня Ігоря одразу затулила мені рот. Я мичала в його руку, намагаючись відштовхнути хлопця та водночас утримати рушник на грудях. Це було марно.

У голові вже панували хаотичні думки, що втекти не вдастся, і що в мій перший раз мене згвалтують... Але раптом вхідні двері різко відчинилися, і тіло Ігоря миттєво відлетіло вбік…

Невже це кур'єр?