Розділ 6

Я ледве перебирала ногами, дійшовши до квартири. Лише коли зачинила за собою двері, змогла видихнути. Тисячі різних емоцій бушували в мені, але кінцевою була одна — страх. У мене точно мізки вишибло… Потрібно було погодитися, а потім просто зникнути, як кажуть, залягти на дно. А замість цього я вдарила його прямо по… Господи! Заплющила очі. А ще й сумкою шандарахнула по макітрі... Тепер мені треба або тікати з міста, або втопитися у ванній — це найближче "дно" в метрах від мене.

Я скинула взуття і, не роздумуючи, впала на диван у вітальні.

— Ай! — пискнула, коли раптом відчула щось під собою. Це була книга в твердій палітурці, яку я, не роздумуючи, жбурнула на підлогу. Зітхнувши, заплющила очі, відкинувшись на м’який диван. Мені навіть не хотілося дивитися на безлад, який залишила вчора.

Я настільки поспішала здивувати свого колишнього, що, замість того щоб поїхати до будинку, який залишився від батьків, орендувала житло в місті, в якому ще не встигла навести лад. Все відклала на потім, намагаючись вразити Ігора...

Непомітно для себе я заснула, а прокинулася вже ближче до обіду. Мій живіт голосно нагадав, що від вчорашнього вечора я так нічого й не їла. Поки не запхала до рота бутерброд і не випила чашку гарячого чаю, не могла ні думати, і діяти. Після перекусу я глибоко вдихнула й видихнула, поглядаючи на безлад навколо. Недовго міркуючи, вирішила хоча б трохи привести квартиру до ладу.

Фізична праця допомогла. Стало легше... Під час виснажливого прибирання розум очистився від зайвих емоцій.  Коли я, втомлена, знову сіла на диван і допила воду, вперше за довгий час усе в голові прояснилося. Я тверезо поглянула на всю ситуацію.

Так, мене обдурили. І так, це дуже боляче. Але це не стало катастрофою. Світ не зруйнувався, і я жива. Радше, це був для мене урок, що в світі є люди, які вміло носять маски, прикидаючись другом чи коханим.

І мені дуже пощастило дізнатися правду раніше, ніж я наробила ще більших помилок. Головне те, що Віка й Ігор навіть не здогадуються, що я тепер усе знаю. І від сьогодні не тільки вони грають зі мною, а й я граю з ними.

Я гірко усміхнулася. Чомусь у цей момент я знову згадала того чоловіка. Якби він не почав диктувати свої умови, я б, можливо, навіть щиро подякувала йому. Але цього не сталося. Натомість я вдарила його по його "дорогоцінностям" і втекла...

Пролунав гудок телефону, вимикаючи музику, яка весь цей час грала на фоні.

Насупила брови й підійшла до столу. Побачивши ім'я абонента, мене покрило сиротами. Кілька разів вдихнула і видихнула, і лише на останніх гудках прийняла виклик.

— Привіт, подруго, — пролунав голос Віки у телефоні. — Чому так довго не відповідала?

— Трохи була зайнята. А що? — рівним голосом відповіла я.

— Ну, тут якби мені дзвонить твій хлопець і дуже хоче з тобою поговорити…

— І що ти йому сказала?

— Що ти в душі і як вийдеш, подзвониш йому.

— Добре. Дякую, що виручила.

Віка мовчала, а потім все ж сказала те, що я очікувала почути:

— Ти зараз у того чоловіка?..

Я була впевнена, що Віка трясеться від бажання дізнатися всі подробиці. Що ж… Ти їх отримаєш.

— Ні... Я недавно виїхала від нього. Не хотіла розставатися, але в нього робота, а мені ще речі треба розкласти...

— Речі?! А ти хіба не в гуртожитку? Зажди. Ти ж мала виселитися вчора. А ввечері — до Ігоря, аби переночувати й поїхати до себе в село...

Всезнайка ти наша. Ось тільки не знала вона, що я спеціально хотіла зробити їм сюрприз і сказала, що мене ще залишили в гуртожитку, тоді як насправді переселилася в квартиру, аби залишитися жити в місті. Тому й не очікували, що я їх побачу... А зараз вони шоковані.

— Ну, я ж тобі казала про цього чоловіка. Він мені купив квартиру, і тепер я буду жити тут. Ігорю тільки хотіла сказати вчора, що зняла житло на останні гроші, але плани трохи змінилися.

— Ванессо… — спантеличено видихнула Віка моє ім’я.

— Я зараз трохи зайнята, тому пізніше поговоримо. Стільки всього… А Ігорю я передзвоню за кілька хвилин. Бувай, — і різко вимкнула слухавку.

Дихання перехоплювало від тієї кількості брехні, яку я наплела. Здавалося, я ніколи раніше так не брехала. Але, судячи з реакції Віка, вийшло досить правдоподібно.

Сіла на диван і, дивлячись на екран телефону, рахувала хвилини, щоб подзвонити своєму екс-хлопцю, який ще не знає, що він — колишній...