Розділ 5

Я з широко розплющеними очима спостерігала, як чоловік стиснув щелепи, від чого його м'язи переливалися під шкірою. Інстинктивно зробила кілька кроків назад і наштовхнулася на стіну.

Чоловік посміхнувся і, не відводячи очей від мене, пройшов усередину. Натиснув щось на панелі, і через секунду двері ліфта стали зачинятися, залишаючи мене з ним у тісному просторі.

— Н-нe підходь... Я б-буду кричати, — тремтячим голосом сказала я, але чоловік не відреагував. — У суботній ранок всі вдома і почують мене...

Видихнула останнє слово в той момент, як чоловік опинився в кількох сантиметрах від мене.

— Дякую за попередження. Тепер я знайду спосіб заткнути твій маленький ротик. Тож кричи...

Я закрила рот, вдихнула повітря і завмерла, буквально впираючись у стіну ліфта. Стояла з піднятим підборіддям, дивлячись у вир його очей. Він був розлючений, хоча агресії від нього не відчувалося.

Ліфт зарухався, і ми почали опускатися. Але через кілька поверхів чоловік знову натиснув якусь кнопку, і ліфт плавно зупинився.

Серце забилося галопом, підступаючи до горла. Я панічно глянула на голограму з номерами. Цифри не змінювалися.

— Що т-ти робиш? — тремтячим голосом запитала я, знову подивившись на чоловіка.

Він усміхнувся, схилив голову на бік і поклав руку збоку від мене. Я захлинулася повітрям, широко розплющивши очі.

— Я лише хочу поспілкуватися з тобою, а не зі шлейфом твоїх дурманних парфумів. Сподіваюся, в тебе немає клаустрофобії, і ти не будеш втрачати свідомість, щоб я не був змушений тебе цілувати, аби привести до тями?

Змушений?… Та що він собі дозволяє? Я стиснула губи в лінію та зціпила руки в кулаки. Витягнулася в струнку, намагаючись стати вищою. Мої спроби були не просто марними. Вони були до смішного безглуздими. Чоловік здійняв одну густу брову, очікуючи, що я зроблю далі.

— Поцілунками не можна привести когось до тями. А твій поцілунок може мене взагалі довести до коми, — відповіла я, затамувавши подих і чекаючи на відповідь.

Він посміхнувся, зіщуливши очі.

— Це ми ще зможемо перевірити, Білосніжко.

Моє обличчя витягнулося.

— Як ти мене назвав?

— Тобі личить. Бліда шкіра, чорне як смола волосся, пухкі червоні губи... — перерахував він, ковзаючи поглядом по моєму тілу.

— Поглянула би, який у тебе був би колір обличчя після такої ночі, — буркнула я, не стримавши сором’язливого рум’янця.

Я навіть не знаю, як зараз виглядаю. Диво, що він мене тролем не назвав. Але все одно знайшов, як поглузувати. Принц, блін, знайшовся!

Я знову взяла себе в руки, зухвало глянувши йому прямо в очі.

— Що ти від мене хочеш? — запитала, здіймаючи брови.

— Поцікавитися... Тебе батьки не вчили, що за послугу треба платити послугою? — запитав він, зіщуливши очі.

— А тебе не вчили, що брехати не можна? — обурилася я, коли припинила хапати ротом повітря між нами.

— Ні.

— Отож...

— Тому що вони на той момент, коли я навчився ходити, вже були в могилі. А тебе, мабуть, цього теж не вчили, але навряд чи у тебе така ж відмазка.

Я завмерла. Тіло кинуло в холод. Він це сказав так... холодно й беземоційно.

— Я...

— Не варто зараз казати, що тобі шкода і ти не знала. Мене це не колише.

Я важко ковтнула гіркоту в роті та гулко видихнула.

— Що тобі потрібно? — повільно, але з натиском запитала я.

— Нарешті правильне питання. Ти зараз повернешся зі мною до квартири та скажеш моїй бабусі, що...

— Ні, — перебила я, не чекаючи, поки він договорить.

— Що пробач?

— Я сказала «ні». А тепер відпусти мене, — сказала я й зробила крок убік, намагаючись потягнути руку, щоб натиснути кнопку на панелі.

Але як тільки я це зробила, чоловіча рука схопила мене за плече й повернула на місце. І йому це вдалося дуже легко. Але і мені вдалося зробити задумане — ліфт почав рухатися вниз.

Чоловік зіщулив очі й нахилився до мене, міцно тримаючи за плечі. Не до болю, але так, що поки він не захоче, я не зможу ворухнутися.

— Я не прийму відмови. Ти мені заборгувала і відплатиш...

— А я не зв'язуюся з чоловіками, які не здатні зрозуміти просте слово «ні»!

Як тільки я промовила це, двері ліфта почали відчинятися. Наступне, що я зробила, сталося швидше, ніж я встигла осмислити чи почати вагатися. Чоловік явно не очікував, коли я різко вдарила його коліном між ніг. Він закрихтів від болю, послабив захоплення, і я скористалася цим моментом. Не вагаючись, вдарила його по голові сумкою, вивернулася з його рук, а потім вибігла з ліфта та під'їзду.

Я бігла, не озираючись, поки не побачила перший автобус, і застрибнула в нього.