Розділ 1

— Джеку, одне міцне віскі, — пролунав поруч глибокий чоловічий баритон.

За півтори години, що я тут, таких голосів чула вже сотню, але цей був трохи інший. Приємний. Я б навіть сказала, звабливий. Сто відсотків упевнена, що зовнішність у нього така ж вражаюча, як і голос.

Підперши стійку ліктями, я легенько махала носочком ноги. Мій маленький зріст змушував відчувати себе малою дитиною на будь-якому трохи вищому табуреті. Але ось мала дитина не може дозволити собі пити алкоголь у нічному клубі. А я можу.

Відчуваючи себе такою маленькою і непомітною, мов мишка, я наважилася крадькома скосити очі. Як і думала, мене навіть не помітили. Знову.

 Я думала, що буду виділятися в цьому клубі зі своїм зовнішнім виглядом. Але, як виявилося, мене навіть не помічали. Темно-сині скіні-джинси, чорна приталена кофта, недбало розчесане волосся і окуляри з тонкою оправою — все це робило мене "сірою мишкою" на тлі сотні яскравих красунь у цьому закладі.

Але я й не прагнула привертати увагу. Саме тому обрала місце, яке трохи приховувало мене від публіки.

Я наважилася затримати погляд на кілька секунд довше. Чоловік був у офіційному одязі, але все в його зовнішності кричало, що зараз йому ця офіційність байдужа. Темний піджак, біла сорочка, зім'ята в гармошку, кілька верхніх ґудзиків розстебнуті. Бармен якраз поставив перед ним замовлення, і чоловік ледве помітно кивнув, перш ніж підніс склянку до губ. Мене зачарувало, як його кадик смикнувся при ковтку, і від цього у мене раптом перехопило подих.

Але мене «врятував» дзвінок на телефон. Мій рингтон був нестандартним і досить гучним, тож це привернуло увагу чоловіка. Я швидко відвернулася, поки наші погляди не зустрілися, і поспішно прийняла виклик.

— Алло, Ванессо, ти де зараз? До мене Ігор дзвонив, питав, чи ти не зі мною, —  сказала Віка, коли я тремтячою рукою тримала телефон біля вуха, а в іншій стискала склянку з міцним алкоголем.

— Так? — хмикнула я, майже не втримавши саркастичної усмішки. Це було смішно чути від тієї, яку я всього кілька годин тому застала в його ліжку. Хотілося кричати, що знаю про їхню зраду, що ненавиджу їх обох. Хотілося побажати їм здохнути разом на тому самому ліжку. Але я зціпила щелепу і відповіла зовсім інше:

— А що ти йому сказала?

— Сказала, що ти начебто у мене, але зараз у вбиральні. Він відповів, що передзвонить за кілька хвилин, — брехала екс-подруга, навіть не заїкнувшись. Невже я весь цей час була настільки сліпа? — Що мені йому сказати, коли Ігор зателефонує?

— Не знаю, придумай щось. Скажи, що мені погано, і я не можу говорити, тому залишуся в тебе, — відповіла я рівним голосом, придушуючи клубок у горлі черговим ковтком алкоголю.

Пару секунд у слухавці панувала тиша, тільки баси клубної музики ритмічно били на задньому фоні. Віка не могла не зрозуміти, де я.

— Гаразд… Але ти де? Чому ти таке просиш? — почала запитувати вона.

Я звузила очі, закусила губу і провела кінчиком пальця по склянці. Краєм ока знову поглянула на чоловіка — він сидів, примруживши очі, вдивляючись кудись перед собою.

— Я тобі скажу, але ти нікому, навіть словом, не промовся, гаразд? — вимовила я, даючи кілька довгих секунд, щоб розпалити цікавість у Віки.

— Звісно, — впевнено відповіла вона.

Я відкинулася на спинку табурета і, вдало імітуючи закоханість та ейфорію, заговорила:

— Я зараз у клубі з одним чоловіком, ми вже якийсь час знайомі. Він такий... Знаєш, з ним у мене дах їде так, як ніколи з Ігорем. Сьогодні я планую залишитися в нього. Тому мені просто пощастило мати таку подругу, яка може мене виручити.

Знову кілька секунд тиші, і нарешті в слухавці пролунало здивоване, а якщо уважно прислухатися, навіть радісне запитання Віка:

— Ванессо, ти що, зраджуєш Ігорю? — охнула екс-подруга.

Мене мало не нудило від її лицемірства, але я продовжила грати роль «дурочки», розкриваючи їй «серце» і «душу».

— Від нього неможливо не втратити голову. Одного його погляду достатньо, щоб мене всю лихоманило... І він не просто на словах знає, як довести жінку до зірок, — блаженно прошепотіла я, крадькома вивчаючи сильні, впевнені пальці чоловіка. Це допомагало мені брехати так, що навіть я сама починала вірити в те, що кажу.

— Господи, Ванессо! Я тебе не впізнаю… Ти не могла на таке піти… Ти ж це все придумала? — Віка здавалась трохи спантеличеною.

Я вже розкрила рота, аби відповісти, але раптом застигла.

— Крихітко, досить розмов, поїхали до мене. Я вже на межі… — глухим, хрипким голосом прошепотів чоловік, який до цього моменту здавався абсолютно байдужим до мене.

Його гаряче дихання в моє вухо було настільки несподіваним, що табун мурашок прокотився по всьому тілу, і я ледве не застогнала. Ох, Господи! Скосила на нього очі й одразу зустріла його уважний, вельми зацікавлений погляд. Я забула, як дихати, і могла тільки невідривно дивитися в його очі, повністю втративши відчуття часу.

Мене повернув до реальності голос подруги, яка, здається, почала битися в істериці, почувши чоловічий голос поруч.

— Ну добре-е-е, — мій голос пролунав таким глухим, що це легко можна було сплутати зі збудженням. — Він уже чекає на мене. Прикриєш мене, подруго? — я вирішила закруглити цю виставу.