Частина дванадцята (фінал)

Новорічні свята завершились і розпочалось нове століття і новий 2000 рік, тим часом наші вже відомі герої відсвяткували «Новий рік» та з родичами «Різдво», однак у Андрія все ж були думки про те, як би зустрітись з Людмилою.

Пройшло пів року

            У пеклі все так само, грішні душі мучаться, демони працюють без перерви на вихідні, Левіафан як завжди в себе в кабінеті курив цигарку, але в якийсь момент вирішив завершити написання свого докладу Люциферу, Андрій з Катьою знову зібрались на море поїхати:

            Андрій: Кать, ты всё взяла необходимое?

            Катя: Да, мне только сумку с вещами собрать и я готова.

            Вони зібрали необхідні речі та відправились на вокзал, але кляті думки про Людмилу не давали спокою Андрію, він все думав про неї і мріяв з нею зустрітись знову. Так пройшли два тижні їх перебування на морі, вони повернулися, але Андрій як завжди:
 

            Андрій: Мне на работу надо, буду не раньше двенадцати часов ночи.

            Катя: Хорошо, тога займусь своими делами.

            І швидко Андрій вийшов з квартири, а під під’їздом його чекав УАЗ - «Міліція», він сів і машина рушила з місця. УАЗ підвіз Андрія до під’їзду будинку, там його чекала Людмила:

            Людмила: Ну, что… Поверила твоя клуша, что, ты на работу поехал?

            Андрій: Поверила… Она ж дура!

            Вони зайшли в квартиру, там їх чекала романтична вечеря та…  
           

            Людмила: Проходи, моих дома нет.

            Андрій: Твои на даче?

            Людмила: Да, и не скоро вернутся, так что нам никто не помешает.

            Андрій: Отлично! Я пойду руки помою.

            Людмила: И заходи на кухню, буду там тебя ждать

            Андрій: Хорошо.

            Андрій провів з Людмилою час, а Катя в цей час думала, що він на роботі. Під ранок, десь о 05:30 Андрій з’явився на порозі своєї квартири, Катя ще спала, але Андрію було не до неї, він збирався по справжньому на роботу, але, що сказати Каті?

            Поки він прийняв душ, поки для вигляду поснідав Катя вже піднялась і почала збиратись на роботу, але що її тримає?  Чого вона не йде від нього? Питань багато.

Пройшло 4 роки

            У 2004 році Андрій зі своїми колегами у Києві виконує обов’язок перед народом України, вагітна Катя спостерігала за подіями «Помаранчевої Революції» по телевізору, адже скоро має народитися син якого Андрій не прийняв.

            Так пройшов 2004 рік і Катя почала як всі вагітні відчувати певні болі, поштовхи і звертатись по допомогу лікарів, ось і настав день «Нового року» 31 грудня 2004 лікар подивилася на плід і повідомила новини:

            Лікар: Можете идти домой, праздновать и не беспокоиться, плод уже созрел и есть ещё у вас время до 5 – 7 января.

            Катя: Спасибо, тогда сейчас я наберу мужа, чтобы он меня забрал.

            Катя набрала Андрія, на щастя він був дійсно на роботі і пообіцяв приїхати в межах 20 – 30 хвилин, аби вона мала змогу не поспішаючи зібратись. Через 30 хвилин Андрій заїхав як і обіцяв, і разом вони поїхали ввечері до батьків одразу з пологового будинку, а у квартирі батьків Каті панувала мирна і святкова атмосфера, вони були раді їх разом чекати до себе в гості, мати приготувала м’ясні страви та різні види вареників, а її донька рідня сестра Каті – Марія приготувала салати, шубу та вінегрет.

            Катя та Андрій увійшли в квартиру, привітали з наступаючим та пройшли в зал де всю родину чекав святковий стіл та напої, як самого старшого батька Каті і Марії посадили по центру святкового столу, а всі інші розмістились по бокам по ширині столу, батько Каті сказав гарний тост та побажав, щоб їх син народився і радував їх все життя, пізніше ще сказали гарні слова і побажання, але опівночі Каті стає зле і треба терміново в Пологовий будинок, Андрій викликав таксі, так як ризику сильного не було і вони приїхали на місце, одразу ж Андрій згадав за Людмилу і що 1 січня 2005 року вони мали зустрітись, все складалось, він сильно радів, а Катя на каталці проронила сльозу, добре що лікарі подумали, що вона від стримування жахливого болю в животі.

            Пройшла доба, і почались схватки, тим часом Диявол Левіафан після десятирічної паузи прийшов до Бога:

            Д: Бачиш, моє створіння зруйнує їх відносини і також буде ненавидіти спочатку їх, а потім і тебе Боже. З підколом сказав Леві.

            Б: Я зроблю так, що він народиться 5 січня

            Д: Але цей придурь стане на мій бік!!! Розлючено скрикнув Леві і вмить зник.

            Каті полегшало, і як запланував Бог, роди відклали на певний час, а тим часом Андрій розважається з Людмилою, атмосфера романтична в них:

                        Людмила: Интересно, сдохла его клуша? Подумала вона, але не наважилась озвучити свої думки.

                        Андрій: Какой вкусный поросёнок у неё получился. Подумав він, дивлячись на Людмилу.

                        Людмила: Ну как тебе ужин?

                        Андрій: Отличный! Мне всё понравилось, ты готовиш лучше, чем Катя

                        Людмила: Доешь, приходи ко мне, тебя ждёт сюрприз

                        Андрій: Хорошо, дорогая.

            Андрій доїв вечерю і пішов у спальню до Людмили, там дійсно його чекав сюрприз. Вони провели час, а на ранок Андрій з’явився в пологовому відділенні аби «навістити».

            В ніч з 4 – 5 січня 2005 року у Каті почались схватки і лікарі вмить прийняли рішення прийняти пологи. Промучились вони так до 05:00 ранку і нарешті дитя з’явилось на світ, Катя не померла як планував Леві, дитина не померла як спланував Бог, тобто… Це означало їх нікчемність перед «Світом живих», або з другого боку ви скажете: «А може йому треба пожити, щоб той план виконати до кінця, але в останній момент на сильні прохання Каті передумали», так, або інакше ніяк не виправдають тупу ідею, що в останній момент треба у людей забрати єдину дитину.