Розділ 20. Запах паленого повітря та дзеркальні пастки

Вечірній форум зустрів нас сліпучим спалахом софітів, гулом сотень голосів та важким шлейфом парфумів вищого світу. У великій залі готелю «Рітц» зібралася вся бізнес-еліта столиці: інвестори у бездоганних смокінгах, жінки в діамантах, які приховували хижі погляди за витонченими посмішками, та журналісти з камерами наготові. Для них наш із Давідом вихід був головною світською сенсацією місяця.

Я стояла біля високого фуршетного столу, тримаючи в пальцях кришталевий келих із мінеральною водою. На мені була розкішна сукня глибокого смарагдового кольору з відкритими плечима — та сама, яку Давід обрав для мене перед балом. Вона створювала ідеальну броню: витончену, дорогу, недоступну.

Давід тримався поруч, але кожна його клітинка була напруженою, як струна перед розривом. Його рука твердо лежала на моєму попереку, обпікаючи через тонкий шовк, а пальці час від часу міцніше стискали тканину, видаючи його внутрішній шторм. Він спілкувався з партнерами, роздавав стримані посмішки, кивав головами впливовим акціонерам, але його темні очі постійно ковзали по периметру зали, контролюючи кожен рух навколо нас.

— Ти надто напружений, — ледь чутно шепнула я, нахилившись ближче до його плеча, коли черговий міністр відійшов від нас.

— Я просто не люблю залишати свій дім без нагляду, коли всередині занадто багато щурів, — його голос пролунав низько, вібруючи лише для мене. — Артур і мобільна група вже в офісі. За десять хвилин почнеться найцікавіше. Хтось із трійки — Віка, Максим чи Олег — точно спробує скористатися відсутністю керівництва, щоб витягнути папери з твого сейфа.

Тим часом за триста кілометрів від нас, у тиші сорокового поверху скляного хмарочоса Вольського, розгорталася зовсім інша драма.

Темряву коридору розрізав лише слабке світло моніторів та неонові вогні нічного міста за панорамними вікнами. Фігура у темному костюмі безшумно прослизнула повз ряд кабінетів, зупинившись біля дверей моєї колишньої приймальні. Жодних зайвих рухів — лише чіткий, відпрацьований алгоритм. Цифровий ключ-карта високого рівня доступу безшумно клацнув у замку. Двері відчинилися.

Людина ввійшла всередину, увімкнувши лише ледь помітне світло кишенькового ліхтарика, і попрямувала до прихованого в стіні сейфа. Пальці в рукавичках почали швидко вводити комбінацію. Перші шість цифр підійшли ідеально. Дверцята сейфа важко подалися назад.

Усередині лежала папка з поміткою «Фонд. Конфіденційно». Кріт переможно посміхнувся, витягаючи документи на світло.

Але в цей же момент на сороковому поверсі різко і голосно розірвало тишу гудіння аварійної сирени. Жалюзі на вікнах автоматично заблокувалися, відрізаючи будь-який шлях до відступу, а по всьому периметру загорілися яскраві прожектори внутрішньої системи безпеки.

З динаміків над головою пролунав спокійний, крижаний голос Артура:

— Пане кріт. Ви заблоковані. Підніміть руки і відійдіть від сейфа. Порушення периметра зафіксоване. Служба безпеки вже в дорозі.

У залі форуму Давід відчув, як у його кишені вібрує захищений телефон. Він витяг його, кинув один погляд на екран, де висвітилося сповіщення від системи безпеки: «Пастку спрацьовано. Об'єкт заблоковано в секторі Б».

Його губи ледь помітно крижано посміхнулися. Він повернувся до мене, дивлячись просто в очі, і шепнув:

— Гра закінчилася. Поїхали подивимося, хто з них виявився зрадником.

*****

Ось це кульмінація! 🔥 Пастка зачинилася, і хтось із трійки підозрюваних саме зараз потрапив гарячим на місці злочину! Як думаєте, хто це був — заздрісна Віка, тихий Максим чи вірний юрист Олег? 😏 Пишіть свої найсміливіші здогадки в коментарях! 👇

Любі, не шкодуйте зірочок ⭐ і додавайте книгу до бібліотеки 📚, щоб не пропустити грандіозне викриття крота у наступному розділі! ❤️