Розділ 18. Тіні минулого в кришталевому келиху

Слова Ілони пролунали в порожнечі коридору, але їхня отрута ще довго висіла в повітрі, чіпляючись за стіни та мої власні думки. «Вона тобі не рівня... Коли ця гра закінчиться, він витре об тебе ноги».

Я сиділа за своїм новим столом, механично перебираючи папери, але перед очима стояла не таблиця звітів, а її впевнене, розкішне обличчя. Ілона знала Давіда краще. Вона знала його минуле, його звички, його слабкі місця. А що знала я? Лише те, що він дозволив мені підписати контракт і сховати за своєю спиною маленьку Мію.

Увесь день усередині мене точилася тиха, виснажлива боротьба. А ввечері, коли ми повернулися до будинку, напруга вибухнула сама собою.

Давід зайшов до мого кабінету на другому поверсі без стуку. Він скинув піджак, ослабив краватку і втомлено потер перенісся. Його погляд зупинився на мені — я все ще сиділа перед відкритим ноутбуком, хоча робочий день закінчився кілька годин тому.

— Ти знову зациклюєшся на тому, що сказала Ілона, — констатував він не запитанням, а суворим фактом, повільно наближаючись до столу.

Я різко захнула кришку ноутбука. Металевий стукіт луною рознісся по кімнаті.

— А чому б і ні, Давіде? — мій голос зривався на крик, стримуваний увесь день біль вихлюпувався назовні. — Вона права в одному: я нічого про тебе не знаю! Для тебе я — зручна декорація, функція, контракт. Але що було до мене? Хто була вона у твоєму житті? Чому її слова про те, що ти нікого не любиш, б'ють так боляче навіть мені?

Давід завмер. На секунду його обличчя скам'яніло, а в темних очах спалахнув небезпечний вогонь. Він зробив два різких кроки, нахилився над моїм кріслом, упираючись руками в підлокітники, і заблокував мене в пастці.

— Ти хочеш знати, що було до тебе? — його голос пролунав низько, майже погрозливо, але в ньому дзвенів прихований біль, який він роками приховував від усього світу. — Добре. Я покажу тобі.

Він різко випрямився, узяв мене за руку і потягнув за собою. Ми пройшли через темний коридор до його власного кабінету — туди, куди мені зазвичай заходити не дозволялося.

Давід підійшов до важкого сейфа, схованого за картиною, швидко набрав код і витяг звідти невелику, покриту пилом шкіряну пачку фотографій та застарілий щоденник. Він кинув їх на стіл переді мною.

— Дивись. Це шматочок мого «ідеального» минулого з Ілоною, про яке вона так любить згадувати, — його голос сочився гірким сарказмом.

Я опустила погляд на фото. Швейцарські Альпи, розкішний закритий курорт п'ять років тому. На знімках Давід — молодший, із менш жорсткою складкою біля губ — обіймає Ілону на тлі засніжених гір. Вони посміхаються. П'ють гаряче вино на терасі дорогого шале, дивляться одне на одного так, ніби весь світ належить тільки їм.

— Виглядає красиво, правда? — гірко кинув Давід, стаючи позаду мене. Його подих обпікав моє вухо. — Я тоді щиро вірив, що це і є кохання. Я будував плани, ділився планами компанії, довіряв кожне слово. А знаєш, що було за кадром, Алісо?

Я підняла на нього тривожний погляд.

— Увесь той час, поки вона посміхалася мені на камери в Альпах, Ілона зливала секретні креслення нашого нового інвестиційного проєкту конкурентам за чверть мільйона доларів на рахунок у Швейцарії, — випалив він, і в кожному його слові відчувалося відгомін давньої, незагоєної рани. — Коли служба безпеки поклала мені на стіл докази, мій світ просто розсипався. Вона продала не просто проєкт. Вона продала мене.

Мене мов ошпарило. Я дивилася на ці глянцеві фотографії, і тепер вони здавалися мені не романтичними спогадами, а мерзенним театром маріонеток.

— Після цього я випалив усередині все, що могло відчувати, — Давід схилив голову нижче, його руки несподівано лягли мені на плечі, міцно і гаряче, притискаючи до його грудей. — Я вирішив, що більше ніколи не дозволю жодній жінці підійти до мого серця. Я хотів купити холодний контракт, Алісо. Я хотів зручну, байдужу помічницю.

Він замовк, а потім його пальці обережно розгорнули моє обличчя до себе. Його темні очі дивлялися на мене з такою дикою, беззахисною відвертістю, від якої в мене зупинилося серце.

— Але ти... ти постійно руйнуєш усі мої правила, — хрипко прошепотів він. — Ти сперечаєшся зі мною, кидаєш степлери, захищаєш дитину і дивишся так, ніби бачиш мене наскрізь. І найбільший жах для мене в тому, Алісо, що мені вже не потрібна холодна угода. Мені потрібна ти. Справжня.

Не даючи мені оговтатися від цього одкровення, він нахилився і змів усі мої захисні бар'єри своїм поцілунком — глибоким, палким, сповненим розпачу і жаги, яка довго чекала на вихід.

*****

Ось це одкровення! 💣 Тепер ми знаємо справжню причину крижаного панцира Давіда — зрада Ілони в засніжених Альпах. Але чи зможе Аліса розтопити його серце остаточно, чи минуле ще вдарить по них? 🔥 Пишіть свої емоції в коментарях! 👇

Любі, ставимо зірочки ⭐ і додаємо книгу до бібліотеки 📚, щоб не пропустити наступні розділи! ❤️