Розділ 12. Шторм у затишній гавані

Тиша, що запала в кабінеті після слів Давіда, здавалася густою і в'язкою. Я все ще сиділа на стільці біля його столу, намагаючись вдихнути повітря повними грудьми. Фотографія з маленькою Мією лежала перед нами на полірованому дереві, наче нагадування про те, що мій світ крихкий і може зруйнуватися в будь-яку секунду.

Давід не відпустив моє плече. Його рука лежала важко, гаряче, випромінюючи таку енергію, що мій власний страх поступово відступав, витіснений чимось іншим — дивним, забороненим почуттям безпеки.

— Вони знають, де вона, — прошепотіла я, дивлячись на дитячу усмішку на фото. — Віктор... він не відстане. Для нього Мія — це важель тиску на мене. А тепер, коли всі дізналися про наш шлюб...

— Нехай спробують підійти, — голос Давіда пролунав тихо, але в ньому була така невідворотна сталь, що мені на мить здалося, ніби перед моїми очима стоїть не бізнесмен, а справжній середньовічний володар, який захищає свої володіння.

Він різко забрав руку з мого плеча, випростався і взяв у руки внутрішній телефонний апарат. Його обличчя знову перетворилося на непроникну маску, але в очах досі бушувало те саме чорне полум'я.

— Артуре, зайди до мого кабінету. Негайно, — кинув він у трубку і поклав апарат на місце.

Через хвилину важкі двері відчинилися, і в кабінет зайшов Артур — начальник служби безпеки холдингу, кремезний чоловік із холодним поглядом колишнього спецпризначенця. Він кинув швидкий погляд на мене, потім на фотографію на столі, і його обличчя одразу скам'яніло.

— Шеф? Я бачив конверт. Наші хлопці вже перевіряють систему внутрішньої доставки, це міг зробити хтось із персоналу середнього рівня...

— Мені байдуже, хто це зробив усередині, Артуре, — перервав його Давід, і його голос знизився до небезпечного шепоту. — Мене цікавить інше. Конверт дійшов до мого кабінету. Це означає, що охорона навколо дитячого центру моєї майбутньої дружини діє недостатньо ефективно.

Артур на мить затримав дихання.

— Пане Вольський, ми встановили подвійний периметр...

— Зроби потрійний. Задіюй мобільні групи. Поміняй усю охорону біля санаторію протягом години, — Давід обійшов стіл і зупинився навпроти Артура, дивлячись на нього згори вниз. — І знайди мені того, хто передав це фото. Мені потрібні не просто обличчя. Мені потрібні імена, адреси і повний контроль над кожним кроком людей Віктора в цій країні. Якщо хтось із них наблизиться до дитини ближче ніж на кілометр... ти знаєш, що робити.

— Зрозумів, шеф. Виїжджаю особисто контролювати об'єкт, — Артур чітко кивнув, бросив поважний погляд у мій бік і швидко вийшов з кабінету, зачинивши за собою двері.

У кабінеті зновувипала тиша.

Я сиділа, не зводячи очей із Давіда. Мене вражала не стільки його жорсткість, скільки та беззаперечна готовність узяти на себе чужий біль, чужий тягар і чужі проблеми. У моєму минулому житті я завжди була сама — проти бандитів, проти бідності, проти хвороб Мії. Я звикла розраховувати лише на власні розбиті руки. А тепер поруч був чоловік, який просто сказав: «Моя черга».

Давід повернувся до мене. Він повільно опустився на одне коліно біля мого крісла, опинившись обличчям до мого рівня. Його великі, теплі долоні несподівано накрили мої холодні пальці, які досі тремтіли.

— Алісо, подивися на мене, — попросив він уже зовсім іншим тоном — без директорського наказу, без холоду. Тільки оксамитова глибина.

Я підняла погляд і потонула в його темних очах.

— Ти більше не одна, — промовив він кожне слово чітко і вагомо. — Чуєш мене? Ти продала мені рік свого життя, але я купував не просто помічницю. Я взяв на себе відповідальність за тебе і за все, що тобі дорого. Поки я живий, ніхто не посміє навіть пальцем чікнути твою племінницю.

У мене в горлі став клубок. Сльози, які я так довго стримувала, нарешті прорвали греблю, але цього разу це були сльози полегкості. Я вперше за стільки років дозворила собі розслабитися і повірити.

Давід піднявся, обережно притягнув мене до себе, даючи сховатися на його грудях, і його рука повільно, заспокійливо гладила мене по володінях, поки за вікном шуміло байдуже місто.

*****

Ось це рівень захисту від нашого боса! 🔥 Давід скидає маску холодного циніка і стає справжньою фортецею для Аліси та Мії. Як думаєте, чи зможе Віктор протистояти ресурсам Вольського, чи він уже підписав собі вирок? 😏 Пишіть свої теорії в коментарях! 👇

Любі, ваша активність — це моє паливо! Не забувайте залишати зірочки ⭐ та додавати книгу до бібліотеки 📚, щоб не пропустити наступні розділи! ❤️