Розділ 11. Офісні привиди та чужі таємниці

Поїздка до офісу перетворилася на ще одне випробування на міцність. Давід усю дорогу мовчав, зосереджено дивлячись у планшет, а я сиділа на іншому кінці шкіряного сидіння, намагаючись відновити рівне дихання. Між нами наче натягнули високовольтний кабель — одне необережне рух, і нас просто розірве від іррациональної напруги.

Щойно ми зайшли на сороковий поверх, я відчула на собі погляди всього офісу. Тепер я не була просто помічницею, яка носить каву. Я стала жінкою, яка розділила кабінет і життя з найбагатшим і найхолоднішим генеральним директором країни.

— Твоє нове робоче місце тепер тут, — Давід зупинився біля величезного панорамного кабінету прямо навпроти його дверей.

Раніше тут була прийомна для секретарів, але тепер простір змінили: просторий дизайнерський стіл з масиву дуба, шкіряне крісло, мінімум паперів і розкішний вид на мегаполіс.

— Але я маю працювати над фондом і документами... — розгублено почала я, озираючись.

— Ти будеш працювати тут. Під моїм наглядом, — холодно і беззаперечно відрізав він, входячи до свого кабінету і зачиняючи за собою двері.

Я важко зітхнула, сіла у кресло і відкрила ноутбук. Робота мала б відвернути, але думки постійно поверталися до того, що сталося на кухні. Його дотики, його очі, його зізнання...

Близько полудня на моєму столі зателефонував внутрішній зв'язок.

— Алісо, зайди до мого кабінету. Негайно, — голос Давіда лунав сухо, офіційно, без жодного натяку на ранкову бурю.

Я піднялася, розправила плечі і штовхнула важкі двері. Давід сидів за столом, розглядаючи якісь графіки. Але переді мною стояла не папка з документами. На краю столу лежав невеликий білий конверт без підпису.

— Що це? — насторожено запитала я, зупиняючись за метр від нього.

— Пошта, яка прийшла на твоє ім'я через внутрішню кур'єрську службу холдингу, — Давід підняв на мене темний, нечитабельний погляд. — Служба безпеки перевірила його. Нічого вибухового чи отруйного. Але всередині дещо, що стосується твоєї племінниці Мії.

Я задихнулася повітрям. Мій світ на мить зупинився. Мія.

Звідки він знав? Коли ми підписували контракт, я приховувала будь-які згадки про дитину, панічно боячись, що мої проблеми стануть його проблемою. Але я недооцінювала службу безпеки Вольського. Вони вивернули навиворіт усє моє життя ще до того, як я поставила підпис під документами: мої борги, загрози, мої нескінченні поїздки до санаторію і маленька дівчинка з яскравими очима, яка стала для мене сенсом життя. Давід знав усе з самого початку. Просто мовчав, чекаючи, поки я сама зважуся заговорити.

Усередині мене все обірвалося. Серце впало кудись у прірву, а кров відлила від обличчя.

Я зробила крок вперед, різко схопила конверт і розірвав папір. Всередині лежала одна єдина фотографія. Маленька Мія на дитячому майданчику біля свого реабілітаційного центру у супроводі нової няні. А на зворотній стороні чорним маркером було виведено: «Час спливає, Алісо. Передадай Вольському, що чужі діти дорого коштують».

Мене затрясло. Подих зник, у вухах зашуміло. Вони знайшли її. Незважаючи на всю охорону, незважаючи на закриту територію.

— Алісо, дихай, — жорсткий, але неймовірно владний голос Давіда пролунав над ухом надто швидко.

Я навіть не помітила, як він піднявся з крісла і опинився поруч. Його сильні руки міцно перехопили мої плечі, не даючи впасти.

— Вони... вони знайшли її... — мій голос перетворився на жалюгідний шепіт, а на очі нагорнули сльози, які я так ретельно намагалася стримувати. — Віктор не зупиниться. Він забере її...

А що творилося в цей момент у душі самого Давіда?

Коли його служба безпеки кілька днів тому поклала на стіл досьє на Алісу, рядок про маленьку чотирирічну племінницю викликав у нього спершу лише холодний прагматичний інтерес. Слабке місце. Але дивлячись зараз на те, як ця залізна, горда жінка, яка ще вчора кидала йому виклик, дрібно тремтить у його руках і плаче від безсилля, Давід відчув, як у грудях спалахує справжня, дика пожежа.

Його єство розривалося від люті. Не на неї — на себе за те, що не передбачив цього раніше, і на того виродка, який посмів налякати цю дитину і довести Алісу до сліз. Усе його ретельно вибудуване життя, весь його холодний контроль і цинічні правила розсиpалися на порох у ту ж секунду, коли він побачив відчай у її очах. Вона була його контрактом. Його фіктивною дружиною. Але зараз він чітко усвідомив: кожен, хто посміє загрожувати її світу, підпише собі смертний вирок.

Давід міцніше притиснув її до себе, відчуваючи, як її сльози промокають його сорочку. Його погляд був спрямований у стіну, але в очах палала така крижана рішучість, від якої температура в кабінеті, здавалося, впала нижче нуля.

— Слухай мене уважно, Алісо, — його голос звучав низько, вібруючи в грудях і чомусь даруючи дивну, сліпу впевненість. — Жодна сьома вода на киселі, жоден кримінальний покидьок не підійде до Мії ближче, ніж на милю. Я обіцяв тобі захист. А я завжди тримаю свої слова.

*****

Ось це поворот! 😱 Вороги підбираються надто близько, і тепер під загрозою не лише Аліса, а й маленька Мія! Але подивіться на Давіда - здається, гра в «холодного боса» остаточно закінчилася, і тепер він готовий піти на війну заради своєї ненавмисної родини. 🔥 Як думаєте, що зробить Давід із людьми Віктора? Пишіть у коментарях! 👇

Любі, кожна ваша зірочка ⭐ і теплий коментар - це моя найбільша підтримка! Додавайте книгу до бібліотеки 📚, щоб не пропустити завтрашню бурю! ❤️