Розділ 10. Ранковий присмак кави

Ранок зустрів мене головним болем і відчуттям повної розбитості. Дві години гарячого душу майже не допомогли зняти напругу від безсонної ночі, протягом якої кожна тінь у кімнаті здавалася мені відголоском вчорашнього поцілунку.

Я натягнула звичну маску — темна спідниця-олівець, біла блузка, застебнута під саме горло, і жорстко зібране у тугий пучок волосся. Якщо не можна контролювати те, що відбувається всередині, принаймні можна контролювати зовнішню оболонку.

Спустившись на кухню, я розраховувала застати порожнечу. Але висока постать Давіда біля панорамного вікна перекреслила ці плани. Він уже був повністю вбраний: ідеально скроєний темно-сірий костюм, розстебнутий на один ґудзик комір білої сорочки. У руці він тримав чашку чорної кави, повільно помішуючи її срібною ложечкою.

Почувши мої кроки, він навіть не обернувся, але повітря в кімнаті наче одразу стало щільнішим.

— Ти бліда, Алісо, — його голос пролунав низько і спокійно серед ранкової тиші просторої кухні. — Здається, твої замки на дверях не виконали своєї функції. Ти теж не спала?

Я відчула, як до щок приливає гаряча кров, але змусила себе підняти підборіддя і підійти до кавоварки.

— Не перебільшуйте, Давіде Едуардовичу. Просто акліматизація до нового місця.

Я намагалася говорити максимально сухо і професійно, але пальці зрадницькі тремтіли, коли я насипала кавові зерна.

Давід нарешті обернувся. Він зробив кілька повільних кроків у мій бік, скорочуючи відстань, і зупинився за крок від мене. Його погляд пройшовся по моєму напруженому обличчю, фіксуючи кожну деталь — від темних кіл під очима до затиснутих губ.

— Ти називаєш мене на «ви» і знову ховаєшся за своїм офісним пучком, — його голос звучав небезпечно тихо, але в ньому чітко чулися нотки глухого роздратування. Він різко поставив чашку на стільщину. — Ти намагаєшся переконати себе, що вчорашнього вечора не сталося?

— Вчорашнього вечора сталася гра на публіку, — різко кинула я, повертаючись до нього обличчям. — Контракт передбачає публічні появи, але він не дає вам права порушувати мої особисті кордони!

— Мої кордони ти порушила в той момент, коли погодилася стати моєю дружиною, — його терпіння лопнуло. Давід зробив різкий ривок уперед, загнавши мене в пастку між краєм стільниці та власним тілом. Його руки лягли на мармурову поверхню по обидва боки від моїх стегон, відрізаючи будь-який шлях до відступу.

Від нього знову пахло тим самим терпким кедром і ранковою свіжістю. Я опинилася в його полоні, задихаючись від близькості.

— Ти думаєш, це була гра? — його темні очі буквально спалювали мене зсередини. Він низько схилив голову, зупинившись за міліметр від моїх губ. — Коли я цілував тебе в залі перед сотнею людей, це була єдина чесна річ за весь тиждень, Алісо. І ти знаєш це краще за мене.

Його слова вдарили сильніше за будь-який удар. Я задихнулася від жаху і водночас від дикого, забороненого бажання торкнутися його плечей.

— Залиш мене... — мій голос прозвучав жалюгідним шепотом.

Давід важко видихнув мені в губи, його погляд на мить опустився на мій рот, а потім він різко відсторонився, відступаючи на кілька кроків назад. На його обличчі знову застигла крижана маска контроль над собою була відновлена, хоча груди здіймалися занадто швидко.

— Збирайся. Через двадцять хвилин виїжджаємо до офісу, — кинув він холодним, відстороненим тоном генерального директора, розвернувся і попрямував до виходу, не озираючись.

А я залишилась стояти на кухні, дивлячись на порожню чашку кави, і чітко розуміла: цей контракт знищить нас обох.

******

Ось це ранкова кава з перцем! 🔥 Давід прямо зізнався, що поцілунок не був грою, але одразу відступив, ховаючись за маскою. Як думаєте, скільки ще вони зможуть прикидатися холодними партнерами, перш ніж їхня броня повністю трісне? 😏 Пишіть свої найсміливіші здогадки в коментарях! 👇

Любі, кожна ваша зірочка ⭐ і коментар — це паливо для мого натхнення! Додавайте книгу до бібліотеки 📚, щоб не пропустити наступні розділи. ❤️