Розділ 6. Гра на публіку

Наступні два дні перетворилися на справжній марафон. Давід Вольський не любив напівзаходів. Якщо він вирішив грати в ідеальну пару, то робив це з розмахом.

Нова посада (я стала керівником його благодійного фонду, щоб юридично відбілити статус), зміна гардеробу, інтерв'ю для топового бізнес-видання про наш "службовий роман, який переріс у справжнє кохання". Я брехала на камеру так натхненно, що сама майже повірила в казку про те, як ми півроку приховували почуття від ради директорів.

Але найскладнішим випробуванням мав стати благодійний вечір у п'ятницю. Це був наш перший офіційний вихід у світ, де будуть присутні всі: преса, конкуренти і, звісно ж, Ілона зі своїм батьком.

— Готова? — запитав Давід, зупиняючись біля дверей моєї спальні.

Я розвернулася від дзеркала. На мені була сукня, яку він обрав особисто: смарагдовий шовк, ідеальний крій по фігурі, відкрита спина і жодних зайвих деталей. Волосся м'якими хвилями спадало на плечі.

У погляді Давіда щось спалахнуло. Він повільно оглянув мене з ніг до голови, і цей погляд був набагато красномовнішим за будь-які компліменти.

— Ти виглядаєш... небезпечно, Алісо, — нарешті промовив він, подаючи мені руку. — Сьогодні вони всі будуть дивитися тільки на тебе.

Коли ми приїхали на прийом, спалахи фотокамер осліпили мене ще на червоній доріжці. Давід тримав мене за талію так міцно, що я відчувала себе в абсолютній безпеці.

Ми пройшли до зали, вітаючись із партнерами. Давід грав бездоганно: він постійно торкався мене, шепотів щось на вухо, змушуючи усміхатися, тримав мою руку. І що найстрашніше — мені це подобалося.

А потім я побачила її. Ілона стояла біля колони в червоній сукні і пила шампанське, не зводячи з нас погляду.

— Тримайся, — тихо попередив Давід, помітивши мій погляд. — Починається другий акт.

Ілона підійшла граціозно, як пантера перед стрибком.

— Який чудовий вечір, — промуркотіла вона. — Давіде, батько хоче обговорити з тобою нові акції. А ми з Алісою поки що попліткуємо про дівоче, правда?

Давід кинув на мене швидкий, попереджувальний погляд.

— Я залишу вас на дві хвилини. Алісо, не сумуй, — він поцілував мене в скроню — перший поцілунок, нехай і такий невинний, — і відійшов.

Щойно ми залишилися самі, усмішка Ілони стала отруйною.

— Гарна сукня, Алісо. З минулої колекції, але тобі личить. Знаєш, — вона нахилилася ближче, — я завжди цінувала в Давіді його прагматизм. Купити собі дружину, щоб захистити активи — це геніально. Але не забувай своє місце. Коли контракт закінчиться, ти повернешся до своїх бідних родичів, а він - до мене.

Вона хотіла вдарити мене словами. Але вона не знала, що я — не просто дівчинка з офісу. Я та, хто воює за життя дитини. І мене не зламати дешевими образами.

— Ви помиляєтесь, Ілоно, — я мило усміхнулася, дивлячись їй прямо в очі. — Я ніколи не забуваю своє місце. І просто зараз моє місце - в його ліжку. А ваше - серед колишніх.

Ілона задихнулася від обурення, її очі звузилися від злості.

— Ти ще пошкодуєш... — прошипіла вона, але договорити не встигла.

За її спиною з'явився Давід. І вираз його обличчя не обіцяв Ілоні нічого хорошого.