Розділ 4. Ранок починається не з кави

— Давід.

Це ім'я зірвалося з моїх губ ледь чутним, тремтячим видихом. Воно здавалося на смак як щось заборонене. Як гіркий шоколад, до якого не можна звикати.

Куточок його губ повільно поповз угору, утворюючи ту саму фірмову напівусмішку хижака, який щойно отримав бажане. Він не відсторонився. Навпаки, його погляд ще на секунду затримався на моєму обличчі, немов закріплюючи цю маленьку перемогу.

— Хороша дівчинка, — тихо промовив він, і від цього оксамитового тону в мене по спині пробіг табун мурашок. — А тепер іди спати. Завтра в нас важкий день. Завтра весь холдинг дізнається, що мій особистий помічник здійснила блискучий кар'єрний стрибок.

Він розвернувся, взяв свій келих і неквапливо попрямував до сходів. А я залишилася стояти біля барної стійки, відчуваючи, як палають мої щоки.

Тієї ночі я майже не спала. Я лежала на величезному ліжку, вкрившись невагомою шовковою ковдрою, і постійно косилася на ті самі двері, що вели до його спальні. Дизайнерське рішення. Відчуття того, що могутній, небезпечний Давід Вольський спить буквально за кілька метрів від мене, зводило з розуму. Мені навіть здавалося, що в абсолютній тиші будинку я чую його рівне дихання.

Ранок настав занадто швидко.

Я натягнула звичну "броню" — вузьку чорну спідницю, білу блузку, застебнуту під горло, і скрутила волосся у тугий пучок. Тільки так я знову почувалася Алісою, яка контролює ситуацію.

Спустившись на кухню, я попрямувала прямо до кавоварки, мріючи про величезне лате з карамельним сиропом. Я саме збивала молоко, коли почула за спиною важкі кроки.

Я обернулася і ледь не випустила чашку.

Давід щойно повернувся з ранкової пробіжки. На ньому були лише спортивні штани і сіра футболка, яка прилипла до тіла, ідеально підкреслюючи рельєфні м'язи грудей та преса. Його темне волосся було вологим і злегка розпатланим, а на скронях блищали краплі поту. Від нього пахло ранковою прохолодою і тим самим збиваючим з пантелику чоловічим феромоном.

— Знову ця солодка отрута? — запитав він, проходячи повз мене до холодильника. Він налив собі склянку крижаної води і випив її залпом.

Я нервово відвела погляд від його шиї, по якій скотилася крапля води.

— Цукор стимулює роботу мозку. Мені це сьогодні знадобиться, щоб витримати погляди всього офісу, — огризнулася я, хапаючись за свою чашку, як за рятувальний круг.

Давід поставив порожню склянку на стіл. Його обличчя миттєво змінилося, повернувши собі звичний холодний і зосереджений вираз генерального директора.

— Про це. Виїжджаємо разом через двадцять хвилин, — сухо повідомив він, спираючись стегном на стільницю. — Наша легенда: ми приховували стосунки півроку, щоб уникнути корпоративних пліток. Але тепер, коли ми вирішили одружитися, ховатися немає сенсу.

— Півроку? — я ледь не поперхнулася кавою. — Ви... ти знущаєшся? Ще минулого тижня я жбурнула в тебе степлером, коли ти змусив мене переробляти звіт утретє!

— Який не влучив, — нагадав він з легким самовдоволенням. — Від ненависті до кохання один крок, Алісо. Журналам сподобається наша експресивна історія. Плюс, це пояснить, чому ми досі іноді гарчимо одне на одного на нарадах. Граємо пристрасть.

Він відштовхнувся від столу і попрямував до сходів, кинувши через плече:

— І, Алісо? Зніми цей пучок. Моя наречена не повинна виглядати так, ніби зібралася на похорон власної молодості.

Я обурено вдихнула повітря, але він уже зник.

Рівно через двадцять хвилин я сиділа поруч із ним на задньому сидінні його Майбаха. Давід був у бездоганному темно-синьому костюмі, його волосся знову лежало ідеально, а погляд був зосереджений на екрані планшета. Жодного натяку на того чоловіка у вологій футболці, який змусив моє серце битися швидше вранці.

Коли машина плавно зупинилася перед скляними дверима нашого бізнес-центру, мої долоні стали вологими. Це був момент істини. Немає шляху назад.

Водій відчинив двері з боку Давіда. Він вийшов першим, застебнув піджак на один ґудзик. Потім обійшов машину і сам відчинив двері з мого боку.

Я несміливо підняла на нього очі. Його обличчя було непроникним. Але він простягнув мені руку. Його велика, гаряча долоня чекала.

Я повільно вклала свої пальці в його. Він миттєво стиснув мою руку, переплітаючи наші пальці. Цей жест був настільки впевненим і владним, що мене наче прошило розрядом струму.

— Усміхайся, кохана, — прошепотів він мені на вухо, і ми разом зробили крок у фоє бізнес-центру.

Розмови в холі стихли миттєво. Десятки очей — охорона, менеджери, секретарі — невідривно дивилися на те, як генеральний директор Давід Вольський впевнено веде до ліфтів свою помічницю, міцно тримаючи її за руку.

А я думала лише про одне: як мені пережити цей рік і не втратити власне серце?

_--_--_--_

Ось він, перший офіційний вихід нашої "парочки"! 🔥 Уявляю обличчя колег, коли Давід і Аліса зайшли, тримаючись за руки! 😂 Як думаєте, хто першим з офісних зміюк підійде випитувати подробиці? І чи довго Аліса зможе грати байдужість, коли поруч такий чоловік? Пишіть у коментарях! 👇

Любі, якщо розділ сподобався — не шкодуйте зірочок ⭐ і додавайте в бібліотеку 📚! Ваша активність — це мій головний мотиватор! ❤️