Розділ 3. Клітка із золота і кедру

Чорний позашляховик Давіда, броньований настільки, що дверцята нагадували сейф, безшумно ковзав нічним містом. Водій мовчав, відділений від мене звуконепроникним склом. Мої речі — одна невелика валіза, куди вмістилося все моє минуле життя, — самотньо лежали в багажнику.

Ще вранці я тремтіла від страху, що люди Віктора знайдуть мене навіть під землею, а зараз я їхала до найбезпечнішого місця в країні. Але чомусь серце билося так само тривожно.

Машина звернула на закриту територію елітного передмістя, і високі ковані ворота, обвішані камерами, повільно розійшлися в боки. Маєток Вольського вражав. Величезний двоповерховий будинок у стилі хай-тек, зі скла та бетону, ховався за високими соснами. Він був таким же холодним, ідеальним і безкомпромісним, як і його власник.

Щойно я переступила поріг, як мене зустрів той самий запах: терпкий аромат кедру та чорного перцю. Здавалося, Давід тут скрізь, навіть коли його немає поруч.

— Добрий вечір, Алісо. Ваша кімната готова, — з тіні холу безшумно виринула жінка років п'ятдесяти у строгій формі економки. — Мене звати Марта. Пан Вольський зараз у своєму кабінеті. Він просив передати, що чекає на вас за вечерею о дев'ятій.

Вона провела мене на другий поверх. Моя кімната виявилася величезною спальнею в сіро-білих тонах із панорамними вікнами, гардеробною та окремою ванною. Але найбільше мене вразили двері навпроти ліжка.

— Це двері до спальні пана Вольського, — спокійно пояснила Марта, перехопивши мій погляд. — Дизайнерське рішення. Вони зачиняються з обох боків.

Я нервово ковтнула, уявивши, що нас розділяє лише пара сантиметрів дерева.

Залишившись наодинці, я швидко прийняла душ, намагаючись змити з себе залишки цього божевільного дня, і переодягнулася у прості домашні штани та об'ємний светр. Ніяких костюмів. Тут мій робочий день закінчився.

Рівно о дев'ятій я спустилася до величезної вітальні, поєднаної з відкритою кухнею. Давід уже був там.

Він стояв біля барної стійки спиною до мене. Без піджака, з розстебнутим коміром і закоченими рукавами сорочки, які відкривали сильні передпліччя з дорогим годинником. Він наливав щось бурштинове у низький келих.

Я завмерла. Таким розслабленим я не бачила його ніколи.

— Ти знову запізнилася, Алісо, — кинув він, навіть не обертаючись. Здавалося, він відчував мою присутність спиною. — На дві хвилини.

— Це мій дім на найближчий рік, Давіде Едуардовичу. Я маю право загубитися у ваших коридорах, — відрізала я, підходячи ближче.

Він повільно розвернувся. Його темний погляд ковзнув по моєму мокрому після душу волоссю, вільному светру і зупинився на обличчі. У його очах майнуло щось незнайоме. Жодного холоду чи зверхності. Лише чиста, чоловіча цікавість.

— Без броні з ідеального пучка і застебнутого під горло жакета ти виглядаєш... молодшою, — його голос став нижчим, майже вібруючим у тиші будинку. — І, можливо, не такою небезпечною.

— Не обманюйтесь, — я схрестила руки на грудях. — Моя броня завжди зі мною. Особливо поруч із вами.

Давід тихо, коротко розсміявся. Це було настільки незвично, що в мене перехопило подих. Він підняв свій келих і зробив повільний ковток, не зводячи з мене очей.

— Твоя броня, Алісо, це єдина причина, чому я дозволив тобі жити в моєму домі, — він поставив келих на стіл і зробив крок назустріч, опинившись надто близько. — Але є одне правило, про яке юристи забули згадати в контракті.

Я інстинктивно зробила крок назад, але вперлася спиною у високий спинку барного стільця. Відступати було нікуди.

— Яке правило? — мій голос зрадницьки здригнувся.

Він нахилився до мене, і його запах знову огорнув мене цілком, проникаючи глибоко в легені.

— У цьому будинку, — його погляд опустився до моїх губ і повільно піднявся назад до очей, — більше ніякого "Давіда Едуардовича". Для світу, і для нас двох за цими стінами... я просто Давід. Спробуй сказати.

Моє серце забилося як божевільне. Звучало як наказ, але в його голосі було стільки прихованого магнетизму, що я ледве могла дихати.

____

Мої любі, ось Аліса і в лігві вовка!

🐺 Як вам цей контраст між домашнім Давідом і тим тираном з офісу? Здається, він уже починає тестувати її межі, і двері між їхніми спальнями тут зовсім не випадкові... 😏 Чи зможе Аліса встояти перед його магнетизмом? Чекаю на ваші вогняні коментарі та припущення щодо завтрашнього продовження! 🔥 І не забувайте про зірочку ⭐!