Розділ 22

Спочатку я й сама не розуміла, навіщо погодилася на цей танець. Можливо, спрацював рефлекс і я просто кивнула, а можливо, мені стало занадто незручно під важким поглядом Павла, і захотілося бодай на кілька хвилин втекти. Але я не пошкодувала.

Олег виявився кумедним – він без упину жартував, розважаючи мене весь танець. Хоч він обіймав мене міцно, часом трохи сміливіше, ніж того вимагала ситуація, та все ж тримав якусь дистанцію. Я спіймала себе на думці, що мене так щиро й тепло не обіймали вже дуже давно. І, як не дивно, мені це подобалося.

Усе здавалося б простим, якби не Паша. Його поведінка збивала з пантелику. Він раз у раз кидав на нас короткі, колючі погляди, та щойно наші очі зустрічалися – миттєво відвертався до Кіри, вдаючи, ніби захоплений розмовою. Я гадки не мала, як це трактувати.

– Якби Паша раніше сказав, що в нього така мила секретарка, я б точно заглядав в офіс частіше, – прошепотів Олег мені на вухо.

Я не знала, що відповісти, тому просто мило посміхнулася, намагаючись не зустрічатися з ним поглядом. Найменше мені хотілося, щоб хтось приходив на роботу заради мене – це б тільки відволікало.

– Ось тому він і мовчав, – зазначила я. – На роботі я зовсім не мила, чесне слово.

– Упевнений, твої косички мене б не відлякали.

Я усміхнулася. Вони обговорювали мою зачіску так, ніби це якась вада, але мені було байдуже. Я звикла виглядати так, як мені хочеться, і не збиралася змінювати звички заради чужого схвалення. Хоча... можливо, іноді зміни все ж таки йшли на користь.

Коли музика стихла, ми сповільнили крок. Я знову впіймала на собі погляд Павла – мимовільний, майже випадковий, але всередині щось болісно кольнуло. Ми повернулися до столика і сіли на свої місця.

– До котрої ти сьогодні плануєш тут бути? – Кіра нахилилася до мене, перекрикуючи шум.

Я глянула на годинник – була північ. Батько з Аллою сьогодні мали поїхати з ночівлею, тож моєї пізньої появи ніхто не помітить. Раніше я б і не подумала питати дозволу, але звичка грати роль «пристойної культурної дівчини» перед родиною все ще давала про себе знати.

– Та мені без різниці, можу хоч до ранку гуляти, – відповіла я.

– Якщо я буду гуляти до ранку, я просто не виживу, – подав голос Паша, криво усміхнувшись. – Ну, ви – молодь, вам, може, й нормально.

– Каже людина, якій ледь за тридцять перевалило, – розреготався Олег. – У мене ось таких проблем зі здоров’ям немає, я все-таки молодший.

Він кумедно заграв бровами, дивлячись на нас із Кірою, і я теж не стримала гучного сміху.

– Насправді, я вже скоро додому, – сказала Кіра. – Кирило ось-ось приїде.

Я кивнула, розуміючи, що вечір добігає кінця.

– Тоді я теж, мабуть, поїду. Не буду затримуватися.

– Ну, раз так, то і ми закругляємося, – Паша рішуче підвівся. – Ми сьогодні без машин, тож проведемо вас і посадимо на таксі. Випустіть мене, я піду розрахуюся.

Я не одразу встала, зам'явшись на місці. В голові виникло дурне питання:

– Скинутися?

– Ні, – Паша усміхнувся так, ніби я запропонувала йому щось геть абсурдне.

Він попрямував до бару, а Кіра відразу підсіла ближче.

– Мені таксі не потрібне, за мною Кирило приїде. Давай ми тебе підкинемо?

Я знизала плечима. Ідея була непогана, але ми жили в абсолютно різних частинах міста, і мені не хотілося обтяжувати її чоловіка зайвими колами нічними вулицями.

– Та не треба, я і на таксі доїду, – відмахнулася я.

Олег, який прислухався до нашої розмови, уточнив мій район. Коли я неохоче назвала адресу, він просяяв. Виявилося, ми жили всього за пару вулиць один від одного.

– Ми ж можемо разом поїхати, – запропонував він. – Якраз висаджу тебе і поїду далі. Зручно ж?

Кіра підозріло прижмурилася:

– Тобі точно можна довіряти?

– Ну, ймовірно, – Олег розвів руками, виглядаючи здивованим. – У мене і в думках не було нічого поганого. Раптом що, через Пашу мене завжди можна знайти. Я просто запропонував варіант, не наполягаю.

– Гаразд, усе нормально, підходить, – випалила я, обриваючи розпитування подруги.

На тому й вирішили: я їду з Олегом, Кіру забирає її Кирило, якого я, до речі, жодного разу в очі не бачила. Та й не надто прагнула – у мене завжди була якась дивна параноя щодо знайомств хлопців із подругами. Може, серіалів передивилася, а може, просто мої особисті проблеми з довірою впливали на це. У якийсь момент я просто вирішила, що мені це не потрібно.