Розділ 21

Паша

Коли залунала повільна музика, я мимоволі напружився. Зазвичай усе йшло за накатаним сценарієм: дівчата в компанії самі тягнули нас танцювати, а відмовлятися було якось недобре, ось я і погоджувався.

Ці двоє не надто рвалися на танцмайданчик, хоча заради ввічливості, мабуть, варто було запросити когось із них. Якщо покличу Кіру – Кирило мене приб’є. Він і так ревнував її до мене, хоча приводу я більше не давав. Дівчина найкращого друга для мене автоматично стає нецікавою в цьому плані, якою б красунею вона не була. Просто не завжди виходить вчасно вимкнути свої манери та дурнуваті жарти.

Але Кіру я кликати й не хотів. Поруч сиділа Оля. Вона теж не була мені близькою людиною, але зараз я б із задоволенням дозволив собі зайве. З іншими все було просто – там і вмовляти довго не треба. До Олі ж чомусь прокинулася повага. Плюс вона донька батькового друга, не хотілося все зіпсувати й образити її, якщо раптом щось піде не так. Мабуть, по-іншому я не вмів, але торкнутися її хотілося. Нехай навіть у танці.

Я вагався: чи погодиться вона? Я ж її бос, але перевірити не встиг – Олег виявився спритнішим.

– Я так розумію, ви не любителі таких танців? – він перевів погляд на Олю й усміхнувся. – Потанцюємо?

– Ем... – вона явно розгубилася, кинувши швидкий погляд у мій бік.

– Ну ж бо, – наполягав цей гад. – Нагадаєш, як це робиться. Зі школи таке не танцював, буде весело.

– Ну, давай, – Оля посміхнулася, підвелася і першим ділом розправила сукню.

Я на мить задивився на її стегно, яке дражливо відкривав розріз. Ця сукня так їй пасувала. І зачіска, і ці червоні губи... Чесно кажучи, коли я побачив її сьогодні, то просто заціпенів, навіть упізнав не одразу. Косички в неї, звісно, милі, але вони ніби ставили бар’єр, нагадували, що вона – моя секретарка. Зараз цього бар’єру не було. Я чітко усвідомлював, яка вона приваблива дівчина, і не розумів, чому мене так сильно до неї тягне. Поки вона сиділа поруч, мені вартувало величезних зусиль не посунутися ближче, не торкнутися її – хоча б «випадково».

У мене була можливість зробити це легально, але я проґавив момент. І тепер залишалося тільки дивитися.

Я мимоволі проводжав їх поглядом. Вони вийшли на середину залу, подалі від столика, але видно їх було чудово. Оля, трохи ніяковіючи, поклала руки йому на плечі. Олег обняв її за талію – причому ближче, ніж того вимагала пристойність. Мабуть, вирішив діяти серйозно, а вона, здається, була й не проти.

Тільки цього не вистачало – щоб Оля закрутила з моїм другом. Олег ще той бабій, гірший за мене буде. Я хоч дівчат поважаю і в біді не кидаю, а цьому на всіх начхати. Але якщо втручуся зараз – вирішить, що я маю на неї плани... А може, так воно і було?

Рух поруч змусив мене згадати, що я тут не один. Кіра пересіла на край дивана ближче до мене і простежила за парою на танцполі.

– Сподобалася? – прямо запитала вона.

Я навіть розгубився. Не думав, що все настільки очевидно. Наче поводився як зазвичай, а тут...

– Просто задумався, – відмахнувся я, відчуваючи її недовіру. Довелося виправдовуватися: – Слухай, ти ж мене знаєш...

– Отож-бо, – гмикнула Кіра. – Тому й здивувалася. Хоча ні, не знаю. Бачилися всього кілька разів, але мені вистачило.

Я усміхнувся. Ми познайомилися на моєму дні народження: вона тоді танцювала на пілоні з подружками, а потім ми всім натовпом завалилися у віпку. Звісно, я тоді до неї підбивав клинці, суто за звичкою, але вона мене відшила, нагадавши, що має хлопця, і я відразу відстав. А потім вона почала зустрічатися з батьком того самого хлопця... Але то їхня справа, самі розберуться. Оскільки Кирило мій найкращий друг, на Кіру я більше не дивився, хіба що підколював за старою пам’яттю.

– Просто не знав, чи доречно кликати її на танець, – зізнався я.

– Якщо хотілося, то доречно, – підкреслила Кіра.

Хотілося. Ще і як.

Я знову перевів погляд на танцюючу пару і ледь не скривився. Олег щось шепотів Олі на вухо, а вона заливисто сміялася. Стало фізично неприємно. Я спіймав себе на тому, що намагаюся по губах прочитати, про що вони говорять, і зрозуміти, з якими емоціями вона на нього дивиться.

Вони повільно кружляли, і раптом її погляд зустрівся з моїм. Я рефлекторно відвернувся, ніби мене застукали за чимось ганебним. Сховався, щоб вона не зрозуміла, що я не зводив з неї очей. Хоча, судячи з її погляду, вона і так усе зрозуміла.