Розділ 18

Час ніби сповільнився. Павло застиг, розглядаючи мене так, ніби бачив уперше. Ну звісно, без звичних косичок чи хвоста він мене ще не зустрічав, а вже в такій короткій сукні – тим паче. Я б, можливо, і тішила себе ілюзією, що справила на нього враження, якби не бачила, як він щойно витріщався на Кіру.

Подруга перевела погляд на мене і смикнула підборіддям, закликаючи підійти. Я усвідомила, що виглядаю безглуздо, застигнувши посеред танцмайданчику, і змусила себе зробити крок назустріч.

– Привіт, мила дівчинка Оля, – посміхнувся Паша. – Де б я ще тебе зустрів? До речі, не очікував...

Він знову безцеремонно пройшовся очима по моїй фігурі й простягнув долоню. Я неохоче відповіла на рукостискання, сподіваючись, що на цьому офіційна частина закінчиться, але він раптом притягнув мою руку до себе і торкнувся долоні губами. Дивний жест – не думала, що в наш час хтось ще так робить.

– Ну, треба ж якось дозвілля проводити, – я майже вирвала руку, намагаючись не видати зніяковілості.

– Знав би, що ви буваєте у таких місцях, просто покликав би вас із собою.

– Сумніваюся, що Кирило відпустив би мене з тобою, – вставила Кіра.

– Невже ревнує? – Паша недовірливо підняв брову.

– Ні, просто знає, який у нього друг придурок.

Я вже відкрила рота, щоб щось додати, як до нашої компанії влетів якийсь хлопець. На вигляд трохи молодший за Пашу, з волоссям до плечей, яке вже цілком можна було збирати у хвіст.

– Я тебе загубив! – видихнув він, звертаючись до Павла, а потім перевів погляд на нас. – Але, здається, не дарма. Олег, – він з ентузіазмом простягнув мені руку.

Я нахмурилася і пару секунд просто витріщалася на його пальці. Досить з мене галантності на сьогодні, другого такого цілунку я не витримаю.

– Він так не робить, – відкашлявшись, усміхнувся Паша, ніби прочитавши мої думки.

Тільки тоді я зважилася на рукостискання і представилася. Олег відразу націлився на Кіру, бажаючи познайомитися і з нею, але Павло вчасно притримав друга за плече:

– Ця майже заміжня, тож навіть не думай.

Потім його погляд знову ковзнув до мене:

– А що стосовно вас, Ольго? Теж у сімейному стані «все складно»?

– Як у кого? – насупилася я.

– Як у мене.

Я завмерла.

Якби Паша не лип до кожної зустрічної дівчини, його натяк був би більш зрозумілим. А так... Озвучувати свої сумніви я не стала, лише коротко кинула:

– Типу того.

– От і чудово, – очі Паші азартно блиснули, немов моя відповідь зробила його вечір. Несподівано він вклинився між нами з Кірою і закинув руки нам на плечі. – Пропоную посидіти разом, наш столик там, – він махнув долонею, мало не зачепивши ніс Кіри. Вона ледь встигла ухилитися. – Що скажете?

– Ми ж не проти? – Кіра поглянула на мене.

У їхній компанії я почувалася як на мінному полі, але відступати було пізно. Залишалося тільки сподіватися, що завтра вранці я зможу вдати, ніби цього епізоду в моєму житті не існувало.

– Так, давайте, – знехотя погодилася я.

– Чудово, – задоволено промовив Павло і нарешті прибрав свої руки. – Поспілкуємося в неформальній обстановці.

– Ви, Павле Вікторовичу, знову щось задумали? – не втрималася я, крокуючи слідом за ним.

Він різко зупинився та обернувся до мене:

– Гадки не маю, про що ти. Пропоную на цей вечір забути, хто тут начальник, а хто – підлеглий. Давай прикинемося, що ми просто... друзі. Називай мене Пашею.

– Не можу, вибачте, – відрізала я, коли ми нарешті дійшли до їхнього столика.

– Гаразд, – він хитро примружився. – Поговоримо про це наприкінці вечора.