Розділ 15

Тиждень видався не те щоб важким, скоріше – насиченим. Я весь час була в напрузі, не знаючи, чого ще чекати від свого боса. Щодня він викидав щось новеньке, змушуючи мене губитися в здогадах.

З іншого боку, я почала потроху звикати. Втягнулася, вивчила свої обов'язки й навіть запам'ятала точний час, коли Павло хоче кави. Здається, ще трохи – і ця робота перестане бути для мене випробуванням.

Тим паче справ у мене було не так уже й багато: бос мене майже не чіпав. Тепер я розумію, чим займалися попередні секретарки. Судячи з чуток, я на їхньому тлі просто “працівник року”, тому що їм взагалі було не до роботи.

Я була такою щасливою, що нарешті настала п'ятниця, що не роздумуючи погодилася, коли Кіра покликала мене в клуб. Ми не бачилися пару тижнів, і мені страшенно хотілося виговоритися, розважитися і просто забути про цифри, запчастини та начальника.

Збиратися я почала після сьомої вечора. Розплела косички, які носила весь день, – тепер волосся лягло розкішними хвилями. Я трохи підкрутила пасма і зафіксувала лаком, додавши об'єму. Макіяж теж вирішила зробити яскравішим. Зазвичай я обходжуся тушшю, але сьогодні дістала палетку з темними тінями, висвітлила кутики очей і ретельно розтушувала чорний колір – погляд одразу став глибоким і виразним. Червона помада завершила образ.

Потім прийшов час сукні. Я обрала чорну, обтислу, з довгим рукавом. На перший погляд, вона здавалася стриманою, але розріз на стегні та частково відкрита спина свідчили про протилежне.

Я крутилася перед дзеркалом, коли у двері постукали.

– Так, – відгукнулася я і пішла відчиняти.

На порозі стояла Алла в довгому шовковому халаті. Побачивши мене, мачуха на мить втратила дар мови. Я явно не була схожа на ту скромну дівчинку, яку вона звикла бачити вранці.

– Я... так і зрозуміла, що ти кудись збираєшся, – нахмурилася вона, розглядаючи моє вбрання. – Виглядаєш ефектно.

– Ага, – видихнула я. – Пережила перший тиждень, вирішила відсвяткувати.

– Розумію. Гаразд, не буду тебе затримувати. Хотіла попросити допомогти на кухні – до твого батька має зазирнути хтось із колег, треба стіл накрити. Але раз ти йдеш – іди, звісно.

Мені стало трохи ніяково. Алла справді багато робила для нас із батьком, і я частенько їй допомагала, але зараз вже пообіцяла Кірі й була повністю готова. Мабуть, на моєму обличчі відбився смуток, бо Алла відразу відмахнулася:

– Та нічого, сама впораюся, там справ небагато. До того ж ми з твоїм батьком потім, можливо, самі в гості поїдемо. У нас великі плани на цей вечір, – задоволено додала Алла, і мені здалося, що вона навіть рада моєму зникненню.

Я закинула телефон у сумочку і спустилася на перший поверх. Перед виходом все ж зазирнула на кухню. Там вже шкварчало й кипіло: судячи з пахощів, готувалася картопля і щось м'ясне. Аромат свіжих огірків був таким сильним, що я ледь не передумала йти на порожній шлунок.

– Вирядилася, ніби на побачення йдеш, – підмітила Алла, не відриваючись від нарізки.

– Поки не до цього, – усміхнулася я.

– Дарма. Молодість минає, насолоджуйся, поки можеш. Ти ж красуня.

– Ти теж молода, – нагадала я. – Чи ти вже не хочеш насолоджуватися життям?

– А я і так насолоджуюся – з твоїм батьком, – підморгнула вона.

– Ой, не хочу це уявляти, – жартівливо зазначила я.

Попри велику різницю у віці, тато й Алла були на одній хвилі. Він у мене сучасний, тож вони ідеально підходили одне одному. Вона була по-справжньому щасливою. Сподіваюся, одного разу і я зможу сказати про себе так само.