Розділ 8

Перший робочий день розпочався так незвично. Я вискочила з кабінету й завмерла біля дверей, ніби підсвідомо сподіваючись, що вони не відчиняться ще дуже довго. Павло виявився дивним і... таким гарним. Сорочка не приховувала міцне, накачане тіло, а його усмішка була такою чарівною, що я змушувала себе про це не думати. Мені важливіше, щоб із ним працювалося нормально.

Я сховала документи в сумку й почала міряти кроками приймальню. За хвилину двері відчинилися, і Павло визирнув назовні.

– Усе, мій фікус у безпеці. Ходімо, покажу твої володіння, – він бадьоро махнув рукою в бік коридору.

Я рушила слідом, намагаючись не відставати.

– Працюватимеш прямо поруч зі мною, – продовжував він. – Але не хвилюйся, тут зазвичай тиша. У тебе хоч і немає дверей, але особистий простір має відчуватися. Решта співробітників, – він кивнув на кабінети, які ми проходили, – до мене зазирають рідко. У них свої справи, у тебе – свої. Ти до них взагалі ніяк не відносишся.

Я на автоматі кивала, намагаючись запам’ятати все. Павло раптом загальмував біля повороту в інший коридор і задумливо відкинув волосся назад.

– Так, у той бік не ходити. Ніколи. Там територія мого друга, – він наголосив на слові «ніколи». – У нього наречена, тож... ну, ти зрозуміла.

Я округлила очі від такої прямолінійності.

– Гаразд. У мене і в думках не було.

– Так, звісно, – він якось дивно усміхнувся, явно думаючи про щось своє. – Попередня секретарка від нудьги частенько туди заходила, от я про всяк випадок і попереджаю.

– Невже тут настільки нудно? – не втрималася я від запитання.

– Зараз сама побачиш, – Павло на мить торкнувся мого попереку, спрямовуючи назад.

Від цього випадкового жесту я на секунду розгубилася. Швидше за все, він навіть не помітив, але я мимоволі випрямилася. Ми повернулися до мого робочого місця. Тут і справді було затишно, хоча стіл розташовувався прямо навпроти його дверей – завжди буду під його контролем. Тому сильно не розслабишся.

– Твої обов'язки, – Павло злегка натиснув мені на плечі, всаджуючи в м'яке офісне крісло. Воно виявилося напрочуд зручним. – Головне – звітність. Детальніше введу в курс справи пізніше, кидатиму тобі файли на перевірку, щоб ти своїм пильним оком дивилася – чи не помилився я десь. З клієнтами спілкуватися майже не доведеться, але іноді треба буде порпатися в базі. Назви запчастин доведеться підтягнути, а то ми деякі позиції вічно шукаємо... Але це потім. Зараз – найважливіше.

Він швидко натиснув кілька клавіш, і на екрані випливло яскраве вікно.

– Ось. Пасьянс.

– Що? – я різко повернулася до нього. Павло стояв так близько, що я відчула тепло його дихання на щоці, і відразу відвернулася до монітора. – Навіщо мені це? Я працювати прийшла.

– Ну так, звісно, – він ніби тільки зараз про це згадав. Закривши гру, додав пошепки: – Серіали свої дивися тільки в приватних вкладках. Не хочу, щоб чутки до батька дійшли.

Я нахмурилася. Ця розмова починала мене втомлювати.

– Чим взагалі займалася попередня секретарка?

Павло подивився на мене, його погляд на мить затримався на розстебнутому ґудзику моєї блакитної сорочки й одразу повернувся до очей.

– Не впевнений, що ти захочеш займатися тим самим.

Тут я воліла промовчати. Здогадки були одна за одну «кращі». Павло тим часом підкотив друге крісло з кутка і присів майже впритул.

– В Excel вмієш працювати?

– Так, звісно, – впевнено відповіла я.

– Мене навчиш? – видав він з абсолютно серйозним обличчям. – Усі ці таблиці за мене раніше інші люди робили, але керівництво тепер вимагає, щоб я сам розбирався.

Я видихнула. У мене вже починала поболювати голова. Павло говорив простими словами, але половина його реплік здавалася або знущанням, або якимось дивним тестом.

Нарешті бос підвівся.

– Ти поки освоюйся, я скоро принесу папки з документами. І так... каву мені тричі на день. Селектора у нас немає, писатиму повідомлення в месенджер. Постав сповіщення на звук.

Не чекаючи відповіді, він грюкнув дверима свого кабінету. Я залишилася сидіти в тиші, розуміючи, що можу провалитися на першому ж завданні. Яка кава? З цукром? З молоком? І чи не забагато йому стільки кофеїну? Може, Павло тому такий енергійний і дивний?

Здається, треба трохи зменшити дозу. Ще б знати як це зробити – не здивуюся, якщо в нього почнеться «ломка» від нестачі кофеїну. Але про це я вирішила подумати за годину, зараз треба було просто в усьому цьому розібратися.