Розділ 6

Паша

Я прокинувся вже після сьомої. Будильник з якоїсь причини не спрацював, і я зрозумів, що якщо не встану прямо зараз, то запізнюся. Голова розколювалася так, ніби по ній проїхалося щось важке. Хоча вчора все було відносно культурно, і почувався я чудово… до певного моменту.

Після нашого усамітнення та палка брюнетка намагалася всучити мені свій номер. Я взяв його суто з ввічливості, але зберегти в контактах, звісно, забув. Утім, я не засмутився. Одного разу було цілком достатньо, повторювати не хотілося.

Я скотився з ліжка, і мої ноги пірнули в м'які капці з ведмежими вушками. Тільки-но зібрався виходити з кімнати, як завібрував телефон. Це був батько. Не розумію, що йому треба в таку рань.

Неохоче взяв слухавку, притиснув її плечем до вуха і рушив у ванну.

– Ти вже в офісі? – грубо, без зайвих вітань запитав тато.

– Ти бачив, котра година? Я тільки очі розплющив, – пробурчав я.

– Не змушуй Ольгу чекати. Вона скоро буде на місці.

– Це її проблеми, що вона прийшла заздалегідь, – пирхнув я, вичавлюючи пасту на щітку.

Я чистив зуби, пропускаючи половину його повчань повз вуха.

– Давай не починай мені тут! – донеслося з динаміка.

Я сплюнув, швидко прополоскав рот і не витримав:

– Боже, тату, досить мною командувати! Я вже скільки років у цьому бізнесі, і нічого, на дно ми не пішли. Ти поводишся зі мною як із пацаном, хоча мені вже тридцять два, чорт забирай. Займися чимось корисним, онучку виховуй.

– Без питань, – гмикнув він. – Але хотілося б ще одну онучку, а на тебе жодна нормальна дівка не подивиться.

– Подивиться, просто ненадовго, – усміхнувся я. – Все, гаразд, не починай, я вже ситий цими повчаннями. Піду збиратися, ти мене відволікаєш.

Поснідати й випити кави я все одно не встигав, тому рвонув до шафи. Нарешті знадобилася моя маніакальна охайність: усі сорочки висіли ідеально рівно, а штани лежали ніби по лінійці. Схопив перше, що потрапило під руку, натягнув штани, застебнув ґудзики на сорочці й пригладив волосся, що після сну стирчало в різні боки.

Наче готовий. Опустив погляд і помітив, що на мені були шкарпетки з бегемотами. Вирішив, що часу на переодягання немає – під штанами все одно не видно. Схопив чорний шкіряний рюкзак і побіг до машини.

Уже на дорозі я зміг трохи видихнути, радіючи, що заторів майже немає і я встигаю. По радіо крутили якусь нудоту, я механічно підспівував, намагаючись зосередитися на водінні. Стан був паршивим: голова нила, а в горлі пересохло. Вирішив, що знайду воду вже в офісі, аби лише не робити зайвих зупинок. Тим паче там на мене чекала зустріч із черговою секретаркою.

Я вже майже повірив, що день почався непогано, як раптом мене підрізав якийсь придурок на обшарпаному седані. Я на емоціях опустив скло і висунув у вікно середній палець, висловлюючи все, що думаю про нього. Той у відповідь почав поливати мене брудом і знову ледь не протаранив. А потім як ні в чому не бувало звернув на перехресті – я ж усвідомив, що настрій таки зіпсовано.