Розділ 5

Я й сама не розуміла, чому так сильно хвилююся. Мені мало бути байдуже: якщо не візьмуть – то й на краще, піду шукати щось нормальне. Але заснути я майже не змогла, а коли вранці почала збиратися, пальці помітно тремтіли.

Волосся я заплела у два звичні «колоски», трохи витягла пасма для об’єму і задоволено покрутилася перед дзеркалом. Обожнюю цю зачіску – нічого не заважає і виглядає мило. Тим паче волосся в мене довге й густе. Карі очі злегка підкреслила тушшю, вирішивши, що цього достатньо.

А от над вбранням довелося поміркувати. Зрештою зупинилася на білій блузці та спідниці до колін. Збоку був невеликий розріз, що відкривав ноги, але загалом образ залишався стриманим.

На всяк випадок я запхала в сумку резюме та супровідний лист. Коли я його писала, сама дивувалася тій нісенітниці, яку вигадувала: чому саме я маю в них працювати. Але ж так заведено. Ще й диплом поклала. Раптом майбутній бос вирішить перевірити, чи не купила я його в переході? Хоча, судячи з чуток, він і сам міг його купити.

Я вийшла у вітальню і побачила, що Алла вже накриває на стіл. Вона аж сяяла, розставляючи тарілки для батька. Іноді здавалося, що вона так боїться втратити своє місце і повернутися в рідне село, що готова на все. Але я її не судила – батька вона, здається, справді кохала і постійно намагалася доводити це.

Може, я просто ревнувала? Останній рік тато приділяв їй увесь свій час, а мене тільки дорікав та повчав. Їй дозволялося все, а мені – нічого. Напевно, секрет був у тому, що вона ніколи йому не суперечила.

– Ну, як спалося? – усміхнулася Алла. Вона поправила свою жовту сукню в горошок і нетерпляче потерла долоні. – Хвилюєшся?

– Є трохи, – я зайшла на кухню і зазирнула в холодильник.

– Посидиш із нами? Батько скоро спуститься.

Я не стала відмовлятися, хоча кусок у горло не ліз. Але Алла приготувала такі апетитні оладки, що аромат заполонив усю кухню, тож я вирішила залишитися.

– Та не нервуй ти так, – зауважила вона, скосивши очі на мої тремтячі руки. – Він тебе і так візьме, тобі нема про що переживати.

– Це моя перша офіційна співбесіда, – нагадала я. – Невже ти сама не хвилювалася?

– Та я взагалі свого часу прийшла в офіс просто так, – із ностальгічною усмішкою відповіла Алла. – Навіть не думала, що мене візьмуть. Не знаю, що твій батько тоді в мені розгледів, але з усіх кандидаток обрав саме мене.

– Ну так, а потім кохання, весілля і таке інше...

– Так, – протягнула вона, дивлячись на сходи. – Ой, Сергію, ми тебе вже зачекалися! – ніжно прощебетала вона.

Я сіла за стіл, почуваючись трохи зайвою. Ми рідко збиралися ось так, усі разом. Останнім часом я відчувала себе в цьому домі швидше гостею, ніж членом родини.

– Я розмовляв із Віктором, – з порога кинув батько та усівся навпроти мене. Він мав на увазі свого друга, у сина якого я мала працювати. Я завмерла, чекаючи, що буде далі. – Ти не хвилюйся, все пройде добре. Паша на тебе вже чекає.

– Ви мене заспокоюєте так, ніби я маленька дівчинка або взагалі на смертну кару йду, – пробурчала я.

– Та годі тобі, йти на нову роботу – це завжди хвилююче, – Алла поправила зачіску і сіла за стіл.

Я не стала сперечатися і потягнулася до невеличкого заварника. Кава була ще дуже гарячою, від неї йшла густа пара. Я наповнила чашку, сподіваючись, що кофеїн допоможе мені прийти до тями, але стало тільки гірше – серце закалатало десь у горлі.

Я зробила ковток, і в цей момент рука здригнулася. Пальці зісковзнули з гладенького вушка, долоня торкнулася пекучого боку чашки, і я інстинктивно смикнулася. Посуд із гуркотом повалився на стіл. Коричнева калюжа миттєво розтеклася скатертиною, а кілька великих крапель приземлилися прямо на мою блузку.

Я зойкнула і відскочила, дивлячись на плями, що розпливалися. Ну ось і все. День почався просто жахливо. Я вилаялася, не соромлячись, і схопилася зі стільця.

– Мабуть, обійдуся без сніданку. Піду переодягнуся.

– Та ну, люба, тут справи на хвилину! – крикнула мені навздогін Алла. – Переодягайся і повертайся!

Але повертатися мені зовсім не хотілося. Хотілося просто забитися в куток і перечекати цей день. Напевно, мої знайомі, які знали мене поверхнево, ні за що б не повірили, що я можу так панікувати через дурницю. Але не батько – він зчитував кожну мою емоцію, і його пильний погляд тільки додавав нервозності.

Я влетіла в кімнату і відчинила шафу. Там знайшлася світло-блакитна сорочка з бавовни. Я швидко натягнула її, і, на диво, вона виглядала навіть краще за попередню – якось сучасніше й зухваліше. Я не стала церемонитися і розстебнула зайвий верхній ґудзик, щоб не виглядати занадто скуто. Трохи заправила краї в спідницю, зробила невеликий напуск – вийшло стильно, але при цьому цілком пристойно.

Знову покрутилася перед дзеркалом, поправила «колоски» і глибоко зітхнула. Тепер точно готова виходити.