Розділ 1

– Олю, ми це вже обговорювали, – батько невдоволено схрестив руки на грудях, і його тон не віщував нічого доброго. – Ти була не проти того, щоб після бакалавру попрацювати рік у мого друга. Точніше, у його сина. Тобі потрібна практика та реальний досвід.

Я пирхнула і почала міряти кроками його кабінет. Тут завжди пахло чимось дивним: сумішшю дерева, паперів і старої шкіри. Вікно, як зазвичай, було на провітрюванні, але здавалося, що специфічний запах батькової роботи намертво в’ївся в ці стіни.

– Я згодна була відучитися там, де ви сказали! – я різко обернулася до нього. – Але йти працювати до якогось... Ви взагалі пам’ятаєте, що в мене інший напрям? Менеджмент! А ви хочете запхнути мене в гаражі.

– Ти будеш секретаркою, – нагадав батько.

Він відкинувся в розкішному кріслі й утомлено потер маківку. Його темна шевелюра вмить розкуйовдилася в різні боки – так бувало щоразу, коли він забував про гель для волосся.

– Каву якомусь мажору носити? – я закотила очі. – Сам упорається. Я взагалі-то не для цього чотири роки над підручниками сиділа.

– Але в тебе немає досвіду, щоб потрапити в якусь серйозну фірму! – не відступав він. – За рік наберешся досвіду і роби що заманеться.

Я стримала уїдливу відповідь. Насправді я мріяла зовсім про інше: писати сценарії для візуальних новел, вигадувати заплутані сюжети й створювати ідеальних віртуальних чоловіків. Це було моє хобі, але батько вважав це «дитячим садком». Від певного моменту я просто перестала присвячувати його у свої справи. Відучилася «для галочки», отримала диплом, щоб його порадувати, але тепер розуміла, що просто так від мене не відчепляться.

– Тобто вибору немає? – я ображено надула губи. – Ти й надалі розпоряджаєшся моїм життям у мої... двадцять один?

– Ну не починай, – у його карих очах на мить майнула тінь провини. Він спохмурнів, і між бровами залягла глибока зморшка. – Для тебе так буде краще. Ти швидко з усім розберешся. Павло тебе всього навчить.

– Боюся, я не потягну, навіть якщо дуже захочу, – я приречено опустилася на стілець з іншого боку столу.

Батько навіть місце для «гостей» передбачив, ніби в нього тут черги з відвідувачів, а не одна рідна донька. Він мав власну будівельну фірму і мріяв про сина-спадкоємця, який очолить усе це. Але з сином поки не щастило, а я в його очах була тією, кого треба терміново кудись «прилаштувати».

– Доню, я просто хочу бути впевнений, що ти зі своєю освітою не пропадеш, – батько підвівся й підійшов до вікна. З вулиці долинав спів птахів і шум теплого вітру. – Диплом зараз отримати неважко, але конкуренція величезна. А коли в тебе за плечима досвід у такій жорсткій сфері, перед тобою будь-які двері відчиняться.

Сфера й справді була специфічною. Друг батька володів компанією з ремонту та реставрації машин. Вони скуповували рідкісні розвалюхи, шукали унікальні запчастини, відновлювали їх і перепродавали колекціонерам за шалені гроші. А я? Я навіть марку батькового авто не назвала б – знала тільки, що воно дуже дороге й блискуче.

– Як би я там не зламалася разом із тими машинами, – видихнула я.

– Тебе всього навчать, – відрізав тато, відчувши мою слабкість. – Там штат співробітників, у кожного своє завдання. Будеш правою рукою начальника. Просто спробуй.

Сперечатися далі не було сил. Я неохоче кивнула і рушила до дверей. Батько ж натякав, що тоді сильно уріже мій бюджет, а я ще майже не працювала і навряд чи зможу так швидко злізти з його шиї. Треба якось поступово. І якщо йому так хочеться відправити мене кудись, то я витримаю.