Батько виганяє Катерину

Пізній вечір. Катерина повертається додому після важкого робочого дня, сповнена стресу і тривоги. Дім здається порожнім, тільки темний коридор висвітлений тьмяним світлом. Вона чує голоси з кухні. Це батько, він знову п’яний.

Я відчуваю, як серце стиснулося від того, що я повинна йти додому. Від того, що знову зустрінуся з цією невизначеністю. Чи буде він спокійним? Чи знову почне сваритися?

Я відкрила двері, і одразу відчула запах алкоголю. Він сидів за столом, вкрите плямами від розлитих напоїв. Вигляд у нього був такий, що навіть не зрозумієш, чи він ще в стані думати.

— Куди ти йдеш? — голос батька був грубим, мовчазно загрожуючим.

— Просто повертаюсь додому, — я намагалася залишатися спокійною.

Він сміявся, але в його сміху не було радості. Тільки злість.
— Домому? Це вже не твій дім! Ти більше не будеш тут жити, не в цій халупі, — він гнівно підняв склянку, ледь не перевернувши її. — Іди звідси!

Я відчула, як в грудях стискається біль. Як серце стискається від кожного слова, від кожної його погрози. Це не було новиною, але все одно було боляче. Він знову хоче мене вигнати. Знову, як і завжди, я була для нього ніким.

— Ти не маєш права… — я не могла вийти з цього стану, не могла навіть підійти ближче, щоб забрати свої речі.

— Маю. Іди! — він підвівся з-за столу, ледь тримаючись на ногах. Його руки тремтіли.

Я розвернулася й вийшла з дому, відчуваючи, як болить у серці кожен крок. Ніколи не думала, що отак, просто, він мене виганятиме. Що я буду залишена знову

Я йшла до метро, намагаючись заспокоїтися, коли раптом зупинилася. Переді мною стояв Андрій. Він був у темному костюмі, але виглядав так, наче щойно вийшов з важкої зустрічі.

— Що сталося? — його голос звучав дивно м’яко. Він помітив, що я тремчу від холоду.

— Нічого, просто… батько знову… — я не могла продовжити, слова ніби застрягли в горлі.

Андрій не відповів. Він просто подивився на мене, а потім різко заявив:
— Ти йдеш до мене.
Я здивувалася.
— Що? Я не можу просто прийти до вас! Що це за пропозиція?
— Не маю часу пояснювати. Ти зараз не маєш де жити, і тобі не варто бути на вулиці. Я можу допомогти, це не питання, — він підійшов до мене ближче, і я побачила, як серйозно він виглядав.

Мої думки метушилися, я не знала, що робити. Відразу згадала, як це все почалося, як я потрапила в цей світ через батька. І ось тепер я стояла тут, і Андрій, який був моїм ворогом, пропонував мені укриття. Це звучало немов кошмар, але чим я ризикувала?

— Ти серйозно? — я не могла повірити своїм вухам.

— Якщо ти не хочеш залишитися на вулиці, то це єдиний варіант, — його погляд був твердим, не давав шансу на відмову.

Я здригнулася, але визнала, що в мене немає іншого вибору.
— Добре, я піду. Але це не означає, що я вам щось винна.

— Це не про борг, — він коротко посміхнувся. — Просто зараз ти повинна бути в безпеці.

Я подивилася на нього, і в його очах я побачила щось більше, ніж просто холодну вигоду. Це було майже турботливе ставлення.