Перший робочий день Катерини

Я стояла в кабінеті Андрія Вікторовича, досі не вірячи, що погодилася на це. Руки тремтіли, а думки крутилися навколо одного: як я дійшла до цього?

— Секретарем будеш, — сказав він, не піднімаючи очей від паперів на столі. — Почнеш із сьогоднішнього дня.

Секретарем. Я? Дівчина з маленького села, яка ледве звикла до міської суєти. Здавалося, він навіть не усвідомлює, наскільки чужим для мене був цей світ.

— Секретарем? — перепитала я, намагаючись тримати голос рівним.
— Так, — коротко відповів він, підводячи на мене очі. У його погляді було щось таке, що змушувало відводити очі.

Мене ввели в невеликий кабінет поряд із його. Стос документів, телефон і ноутбук. Виглядало це досить просто, але я розуміла: усе тут — частина його влади.

Робота починається
День мчав, як ураган. Кожен телефонний дзвінок був випробуванням: клієнти, партнери, навіть журналісти. Коли хтось просив з'єднати з Андрієм Вікторовичем, я лише відповідала сухе:
— Він зайнятий.

Щоразу, коли я зустрічала його погляд, серце починало битися швидше. Я не могла зрозуміти, що саме в ньому таке: чи це страх, чи щось інше.
Пізно ввечері, коли всі вже пішли, він покликав мене до себе.
— У мене сьогодні важлива зустріч із партнерами. Ти повинна була підготувати папери. Де вони? — його голос звучав холодно.
— Ви… нічого не сказали, — я намагалася триматися спокійно.
— Я маю все тобі пояснювати? — він підвівся, і я відчула, як мене охоплює паніка.

Але цього разу я не здалася.
— Якщо ви хочете, щоб я виконувала свою роботу, пояснюйте. Я не читаю думки.

Він на мить здивувався. Здається, не очікував такого від мене.
— Гаразд. Наступного разу поясню, — сказав він, а потім додав, глянувши на мене знову: — Мабуть, ти не така проста, як здається.

Я повернулася до свого кабінету, намагаючись заспокоїти дихання. Це була маленька перемога, але вона дала мені надію.

Наступна частина буде сьогодні, підтримайте)