Перше знайомство

Невеликий будинок у передмісті або селі. Стіни облуплені, у дворі — безлад. Вечір. Світло в хаті ледве горить, крізь вікно я бачу фігуру чоловіка, що сидить за столом з пляшкою.

Чую, як до воріт під’їжджає автомобіль. Білий позашляховик. Відразу вийшов чоловік — високий, добре вдягнений, впевнений у собі. Його погляд холодний, рухи — точні й чіткі, ніби все в ньому контролюється. Він не з цього місця. Чужий. Я стискаю ручку дверей і відкриваю їх, серце б’ється швидше. Він дивиться на мене так, ніби вже вирішив усе. Моя рука тремтить, але я намагаюся триматися, не зрадити страху, що росте всередині.

— Ви — Катерина? — його голос холодний, мов лід.
— Так, це я. Хто ви? — відповідаю, намагаючись не видати тривоги, що охоплює мене.
Чоловік не чекає моєї відповіді, просто заходить до хати без запрошення, а його погляд не покидає моїх очей.
— Бізнесмен. Ваш батько мені винен, — каже він, і ці слова звучать так, ніби він вже вирішив мою долю.

Я відступаю, не розуміючи, що відбувається. Батько виходить із кімнати. Він ледве стоїть, похитуючись, весь вигляд — жалюгідний.
— Андрію Вікторовичу, прошу… ще трохи часу… я віддам усе, клянусь! — він падає перед ним на коліна.

— Часу більше немає. Ви вже мали свої шанси.

Я поглядаю на батька, потім на цього чоловіка, намагаючись зрозуміти, чому він так спокійно вирішує чужу долю.
— Який борг? Що він вам винен? — нарешті виривається з мене питання, але чоловік лише знову глухо сміється.
— Майже мільйон. Ви навіть уявляєте таку суму?

Батько, не зважаючи на своє жалюгідне становище, рятуючись, кидається до його ніг, благаючи:
— Заберіть усе, що хочете! Заберіть її!

Мене охоплює відчай, я не можу повірити в те, що він каже. Моя рука стискається, але голос видає лише тремтіння.
— Що?! Тату, ти збожеволів?!

Чоловік дивиться на мене, і я бачу, як його погляд змінюється. Він схоже щось помічає в моїх очах — гнів і відчай.
Пауза. Він не поспішає відповісти, просто пильно дивиться.

— Добре. Це буде цікаво. Завтра о 9-й ранку я чекатиму її в своєму офісі.

Із цими словами він різко повертається і виходить, залишаючи мене у розпачі. Я стою, мов заморожена, не знаючи, що робити далі. Мій батько, опустивши голову, шепоче:
— Це єдиний спосіб…